Сьогодні останній день агітації, завтра «тиша». Отже, коли як не зараз поділитись своїми думками, пояснити свій вибір та закликати тих, хто ще вагається до такого ж.
Почну з мотивацій. «Партії моєї мрії», такої за яку дійсно хотілося б проголосувати, у мене на цих виборах нема. Жодна (!) партія не ризикнула поставити в свою пятірку Уляну Супрун, тобто ніхто не готовий піти всупереч штучно навіяним медичною мафією упередженням безграмотного натовпу і публічно підтримати єдину до кінця послідовну та єдину вповні успішну реформу останніх років — і це для мене дуже показово. Також у жодному зі списків нема багатьох, кого я б волів бачити серед лідерів умовної «моєї» партії — ні Євгенії Закревської, ні Леоніда Остальцева, ні Макса Полякова тощо-тощо-тощо — таке враження, що партії ледь не навмисне уникають тих, хто дійсно збудував свою «собачу буду» і міг би показати українські історії успіху. Ті ж нечисленні успішні реформатори, які все ж потрапили до списків і кого я б хотів бачити у Раді, розпорошені по кількох партіях (ЄС, «Голос», «Укр. стратегія»), в жодній з них не складаючи критичної маси.
Отже, знову вибір розуму, знову вибір меншого зла з максимально прагматичних міркувань.
Вже абсолютно очевидно, що у новій Раді новообраний президент матиме контрольовану більішсть, тобто вперше в нашій новітній історії вся влада буде сконцентрована в одних руках не шляхом довгих переговорів, домовленостей та компромісів, а отак от одразу, ні сіло ні впало. В руках щонайменше недосвідчених та некомпетентних, з невизначеною позицією з низки критично важливих для виживання країни питань, та з відверто неукраїнською позицією з низки питань, по яких визначеність є.
В цій ситуації вкрай необхідна жорстка українська опозиція, із чіткою позицією щодо війни з РФ, щодо ЄС та НАТО, щодо захисту української мови тощо.
З прохідних партій (правда ж, можу не пояснювати, чому не розглядаю завідомо непрохідні? не та ціна питання, щоб розкидатись своїм голосом та в такий спосіб давати додаткові мандати Медвечуку та «Служанкам») таку позицію однозначно зможе зайняти та витримати до кінця лише одна партія — Європейська Солідарність.
Так, вони далеко не ідеальні. Так, вони значною мірою винні у всьому тому лайні, яке творилось у країні останні 5 років, і що в підсумку призвело до «бєссмислєнного і бєспощадного» електорального Зе!бунту. І так, вони лише частково вивчили з цього уроки, значно меншою мірою аніж мені б хотілось.
Але так само як ПОП ніколи не був «моїм» президентом, але у конкретному політичному розкладі початку 2019 став меншим злом у порівнянні із наявними реальними альтернативами (і от тепер скажіть, що це було не так!), так само і наразі ЄС обєктивно єдина потенційна жорстка опозиція у новій Раді, єдиний барєр всередині Ради проти русифікації та реваншу. Знову вибір меншого зла, чи якщо хочете найменш шкідливого із сортів лайна — але так, в цьому реальному розкладі мій вибір №10.
Сподіваюсь, нещодавні вибори навчили бодай частину з нас обирати не «серцем», а холодним розумом. Це одна з суттєвих відмінностей між дітьми та дорослими.
Тим, для кого персона ПОП категорично неприйнятна за будь-яких обставин, можу порадити «Голос» — маю сумніви у твердості їхньої позиції (особливо з врахуванням фактору Пінчука як генрального спонсора проекту), у професійності та досвіді тощо, але принаймні це також за походженням українська сила (хай і так само віртуально-«голографічна», як «Служанкі»), і без відверто токсичних персонажів. Мені не імпонує їхній спільний зі «Служанками» ідейний посил — «все нове проти всього старого», замість принципового розділення як старого так і нового на «добре» та «погане» за чіткими критеріями — це вкрай модна зараз шариківщина, і якщо з боку «Служанок», які в принципі не мають някої позиції крім того що вони «раньше тут нє стоялі», це логічно, то от від «Глоса» таке заперечення всіх досягнень минулих років виглядає непослідовним. Але менше з тим, у кого рука не підніметься за ЄС — не викидайте свій голос на смітник, краще віддайте «Голосу» 
Але я людина доросла, знаю що живу в неідеальному світі, навчився визначатись із тим що, важливіше, а що можна тимчасово стерпіти. Тому мій номер 10.
Ну і зрештою, далеко не останній аргумент — за наявності у Раді Медвечука та цілої кодли приведених ним адептів СРСР, КГБ та всіх інших російсько-совєцьких «радощів» для мене принципово бачити на трибуні Ради Володимира Вятровича. А щоб це сталось, ЄС має набрати не менше 25 мандатів. Так що дайош декомунізацію та дерусифікацію, дайош ЄС.
