Більше трьох місяців минуло після прийняття НБУ Постанови №319, якою він призупинив відтік депозитів з банків. Тоді АУБ заявила, що це відповідальне рішення Нацбанку дає законодавчій і виконавчій владі ресурс часу на прийняття і реалізацію антикризових заходів. Проте до цього часу не те що немає стратегії виходу з економічної кризи, але не проаналізовані і не виявлені причини: чому саме Україна опинилася серед п’яти країн світу, економіка яких потерпіла найбільше.
Починаючи з 2004 року Україна знаходиться у перманентній гострій політичній кризі, адже нормою життя суспільства стали вибори, розпуски парламенту, блокування його роботи, конфронтація між гілками влади, між фракціями, між КМУ і Секретаріатом Президента, Прем’єром і Президентом. За цей час люди і господарства якось адаптувалися, а наближені до «влади» бізнесмени жирували.
Криза економічна, хоча і більш потенційна, ніж реальна також стала для України нормою. Кризового характеру вітчизняній економіці надавали її структура, енерговитратність, застарілість і зношеність устаткування підприємств. Структурні економічні реформи в Україні за всі роки незалежності не робилися, а так званий “крупний” бізнес, який зрісся з владою, разом з нею паразитували на старому економічному потенціалі України. По суті, той владно-бізнесовий мутант і все суспільство споживали те, що зробили попередні покоління, не думаючи про проблеми завтрашнього дня.
Після Помаранчевої революції, з суттєвим припливом в Україну іноземного капіталу, з доступом українських компаній до фінансових ресурсів за кордоном, кризогенні структурні диспропорції були приховані під «повінню» залучених ззовні ресурсів. Недалека соціальна політика Уряду та популістське підігрівання споживчого буму притлумили і совість, і розум значної частини суспільства. Людина, бізнес, країна в цілому почали жити в борг. Точніше, споживати в борг. Країна п’яніла від можливості жити не по кишені і непомітно сповзала в системну кризу.
Те, що мало місце в економіці в останні роки: випереджуючі темпи росту доходів населення у порівнянні з темпами росту продуктивності праці, негативне торговельне сальдо і дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, різке зростання зовнішньої заборгованості компаній, різке зростання споживчого кредитування при надзвичайно високому рівні енергоємності економіки, – все це разом наближувало економічну кризу. Всі ці проблеми “покривалися” зовнішніми запозиченнями. Як тільки перекрилися джерела зовнішнього фінансування — економічна криза з потенційної перетворилася в реальну, у видиму. Прийшло похмілля. Протверезіння влади йде з великим запізненням.
З жовтня 2008 року наша країна знаходиться одночасно в політичній і економічній кризі. Це якісно нова ситуація для останніх років. Політична і економічна кризи, що діють разом в один і той же час, перетворюються у суспільно-політичну вибухову суміш, вкрай небезпечну для країни.
Тепер, коли в Україні розгортається страшна економічна криза, криза влади стає проявом своєрідної суспільної гангрени. ЇЇ треба рішуче відсікти, бо політикам немає діла до економіки та проблем суспільства, – вся їх увага йде на поборення один одного. В той час люди, бізнес, суспільство все більше і більше платять за кожен наступний день кризи.
Зараз стає очевидним – Україна подолає економічну кризу, якщо подолає політичну.
Корінь політичної кризи – в аморальності та бездуховності носіїв владних повноважень. Всюдисуще хабарництво – не наслідок поганих законів. Це наслідок морального розкладу, в першу чергу суб’єктів влади. Назовні такий стан влади проявляється у безпардонному протягуванні егоїстичних інтересів на шкоду суспільним, прикриваючи все це патологічною брехнею на «Свободах».
Вихід з економічної біди вимагає концентрації відповідальності і повноважень для того, хто береться навести лад.
Вихід з кризи вимагає чесного погляду на стан речей. Більшість посадовців на це не здатні. Державні посади вимагають від тих, хто їх займає, душею вболівати за національні, державні інтереси, і бути здатними на цих рівнях мислити. Мислити категоріями держави, регіону, міста, села вони не можуть і не будуть.
Що означає вихід з політичної кризи ?
Персональна чітка відповідальність керівника держави за вихід із кризи у визначений термін. Концентрація владних повноважень, необхідних для забезпечення позитивних змін в економіці. Узаконена домовленість між гілками влади про одночасні вибори Президента і Верховної Ради України по завершенні визначеного терміну, відведеного на вихід із економічної кризи.
На подолання політичної кризи в Україні є не більше місяця. Цей термін визначається станом української економіки, бюджету, банківської системи та суспільства. Цей стан, в свою чергу, вимагає негайного розроблення і здійснення економічних перетворень. Затягування з прийняттям таких рішень та їх реалізації щоденно наносить збитки людям, суспільству, країні. Через місяць вихід з кризи вимагатиме значно більшу ціну, яку заплатить суспільство, ніж якби це зробити зараз.
Як практично вийти з політичної кризи?
Юридично відповідальність за політичний і економічний стан країни розмита між Президентом, Верховною Радою і Прем’єр-Міністром України. Зрозуміло, що це не випадково. Але морально вона лежить на Президентові України. Персонально на ньому: народ поклав на нього відповідальність своїм прямим вибором.
Моральна відповідальність Верховної Ради не персоніфікована. Вона розмита між Головою Верховної Ради, фракціями, депутатами.
Прем’єр-Міністра України обирав не народ безпосередньо, а коаліційна більшість парламенту. Тому і відповідальність Прем’єра перед народом не безпосередня, а опосередкована через відповідальність перед коаліцією. Так чи інакше вона переадресовується Главі держави.
Отже, історична відповідальність на час виходу країни з кризи лежить на Президентові країни. Якщо він здатний взяти на себе цю відповідальність, хай формує дієву команду і робить рішучі кроки.
Якщо Президент не хоче брати на себе всю повноту відповідальності, тоді він має негайно запропонувати країні позачергові вибори Президента і Верховної Ради України.
Якщо Президент буде затягувати з прийняттям цих рішень, суспільні сили, що усвідомлюють ціну цього зволікання, політично примусять його піти на позачергові вибори і Президента, і парламенту.
Якщо Президент бере відповідальність на себе, то Верховна Рада України має узаконити повноваження Президента на цей час в царині здійснення економічних перетворень, врахувавши досвід передачі таких повноважень Президенту Кравчуку і Прем’єру Кучмі. Вона має узаконити також термін, на який надаються Президенту ці повноваження, і дату проведення наступних виборів Президента і Верховної Ради країни.
Якщо Верховна Рада України буде затягувати узаконення ліквідації політичної безвідповідальності в країні у кризовій ситуації, то суспільні сили, які розуміють ціну продовження кризи влади для суспільства, політично змусять її вчасно прийняти необхідні закони. На терезах – доля народу і країни.
Від нинішньої влади з її безвідповідальністю, з її розпорошеністю на локальні бізнес-інтереси і внутрішніми конфліктами, з закоріненою аморальністю, з її системною недієздатністю можна чекати лише патологічно-неправдивого говоріння.
P.S. Автор шукав правди, яка одна для всіх. Викладений варіант виходу з кризи діючої влади видається логічно обґрунтованим, може ідеалістичний. Але чи реальним?
Важко уявити собі, що діючі суб`єкти влади: Верховна Рада, Прем`єр — будуть діяти належно, як тут прописано. Є серйозні сумніви, що Президент теж буде діяти правильно.
Але якщо цей варіант виходу з владної кризи не буде швидко реалізований, за кожен день затримки український народ буде платити все більшу і більшу ціну. І не лише в грошах. І це правда. Той, хто це розуміє, кому це болить, хто не хоче цього допустити, буде діяти. Від того, наскільки масовий і організований буде тиск громадськості на владу, залежатиме реальність подолання політичної кризи, а через це і економічної.
Олександр Сугоняко
