Чому «місце зустрічі змінити не можна»?
Зауважу, що це — моє міркування. Наскільки воно справедливе — покаже час.
Отже, почати слід з «наради», яку після дня інтронізації митрополита Онуфрія в серпні було проведено з метою оголосити, що «єпископат УПЦ — проти автокефалії від Константинополя». Як пам‘ятаємо, заява цієї наради обернулася конфузом, коли митрополит Софроній повідомив, що ніякої заяви нарада не приймала, а підписи збирали на листочку реєстрації.
Отже, після такої історії та всім відомих рішень Вселенського Патріархату по Україні — доволі сумнівною була можливість зібрати знову єпископат МПвУ для «осудження автокефалії». Адже кілька десятків архієреїв могли просто «захворіти». А це підірвало би значимість самих заяв. Тому потрібен був привід зібрати єпископат так, щоби архієреї насправді не знали, для чого їх збирають.
І цей привід у Лаврі знайшли — бажання Президента України зустрітися з єпископатом. Про нього було відомо заздалегідь.
У контексті процесів, що відбуваються, та попередніх подібних зустрічей з єпископатами УАПЦ і УПЦ КП — бажання Президента логічне і виправдане.
Ось цей привід і вирішили, очевидно після узгодження з Москвою, використати для того, щоб зібрати ієрархів МПвУ — але ЗІ СВОЄЮ МЕТОЮ: «засудити Томос і Вселенського Патріарха».
Саме тому так наполегливо зустріч вимагали провести в Лаврі — адже очевидно, що лише в Лаврі, а не в Українському домі, можна провести засідання таємно наміченого Собору.
Коли для Митрополії стало зрозумілим, що переконати Президента приїхати в Лавру не вдається — його вирішили «поставити перед фактом»: канцлер МПвУ розіслав листа, запрошуючи всіх єпархіальних та вікарних архієреїв (тобто визначених Статутом членів Собору) — «на зустріч з Президентом». З ОБОВ‘ЯЗКОВОЮ ЯВКОЮ.
Тобто по суті прикрившись ініціативою Президента канцлер МПвУ скликав Собор Єпископів (про що свідчить оте «з обов’язковою явкою»), приховавши від них самих справжню мету та дезінформувавши їх. Та сама технологія, що і у випадку «Харківського собору», який спочатку був лише «нарадою єпископів» — однак «з обов‘язковою присутністю», що була забезпечена спецслужбами.
З одного боку ситуація — вельми неприємна. Але з іншого боку — вона добре демонструє РЕАЛЬНИЙ стан справ серед ієрархії МПвУ: без обману навіть зібрати Собор Єпископів керівництво Митрополії вже не здатне!
Ззовні зараз все це виглядає, як «монолітність рядів». Але насправді МПвУ — більше нагадує КПРС в липні 1991 р. Могутню, єдину — і за пару кроків від саморозпаду.
P.S.
Єпископи підрозділу Російської православної церкви в Україні — вони вважають за краще називати себе Українською православною церквою, але ми знаємо ціну цьому найменуванню — сьогодні елементарно «кинули» президента України, зірвали зустріч, на якій повинні були обговорюватися проблеми у взаєминах держави з цією релігійною організацією.
«Кинули», звичайно, це не дуже по-церковному і не дуже по-божому. Але для Російської православної церкви зійде.
У Москві цей «кидок», звичайно ж, сприймають як особистий провал Порошенка і як демонстрацію «мужності» російських православних ієрархів. Але насправді це зовсім інший провал — провал самої можливості діалогу Російської церкви і Української держави, демонстрація навмисної неповаги і зневаги до її інституцій.
Ієрархи РПЦ в Україні можуть дозволити собі кинути Порошенка, але не можуть дозволити собі кинути свого справжнього президента — Путіна, не можуть підвести свою справжню Вітчизну — «русскій мір». І сьогодні ці страждальці на мерседесах чергового разу це продемонстрували.
Прикро тільки, що у заручниках своєї залежності від Москви ці люди продовжують тримати сотні тисяч українських громадян, які продовжують ходити до них за словом Божим, а не за демонстрацією лояльності до Путіна. І цей гріх використання чужих чистих душ ієрархам РПЦ не дарується.
