Минулого тижня сталася, безумовно, вікопомна подія — Синод Вселенського Патріархату зняв анафему з патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета та предстоятеля Української православної автокефальної церкви Макарія, визнавши їх канонічними. Про ймовірність створення нової помісної церкви в Україні та причини того, чому месіанство російської церкви призвело до її самоізоляції, розповів експерт фонду «Майдан закордонних справ» ОЛЕКСАНДР ХАРА.
— У четвер, 11 жовтня, на засіданні Синоду Константинопольського патріархату було ухвалено рішення продовжити процедуру надання томоса про автокефалію Української православної церкви. Яке значення це має для України та всього релігійного світу?
— Безумовно, це історичне, епохальне рішення. І не лише тому що нація очікувала 332 роки для того, щоб повернути собі те, що їй належало, тобто незалежну від будь-кого церкву. Фактично було знято незаконну анафему, неканонічну анафему з двох очільників українських церков — Київського патріархату і Автокефальної церкви. Це надзвичайно важливо, оскільки це показує, що насправді ці люди були з політичних, а не догматичних міркувань піддані анафемі. Це дуже важливо, що вони можуть брати участь у всьому процесі — у Всеправославному українському Соборі, де будуть обирати очільника вже справжньої Української православної церкви, а не Російської православної церкви, яка маскується під українську.
Це важливо для вірян, особливо для тих, кому впродовж тривалого часу казали, що вони не є православними, не є канонічними. Звичайно, що це є їх велика перемога. Також це велика перемога тих вірян Московського патріархату, які після того як почалася агресія Кремля, не стали над сутичкою.
Давайте згадаємо, як і в Слов’янську, і в Донецьку попи фактично брали участь у злочинах або благословляли на злочини проти України і проти, начебто, братів по вірі і крові. Це підірвало довіру великої кількості православних, які входили до Московського патріархату. І зараз найголовніший фетиш, який був у Москви – канонічність, зникає. Оскільки виникає питання: чи взагалі Москва є канонічною? Того ж самого томосу не було видано Москві, і ми знаємо історію, як фактично шантажем Москва отримала свого першого патріарха. Причому греки в цьому сенсі — дуже витончені. Фактично було формулювання — «вважати патріархом». Тобто це не просто створити патріархат чи призначити патріарха, а «вважати», себто бути виконувачем обов’язків. Ну, от 332 роки вони виконували обов’язки, а зараз українська церква, українська нація — не в етнічному, а в політичному сенсі — отримує свою церкву.
— Чого чекати після того, як Україна отримає томос? Чи дійсно Московський патріархат може опинитися в ізоляції…
— Ну, він вже є в самоізоляції. Війна проти України, анексія Криму стали каталізатором цих процесів. І, звичайно, дуже важливим було те, що Москва вирішила не брати участь у Всеправославному Соборі на Криті (у 2016 році), де вони могли би відіграти частину моментів, оскільки Вселенський патріархат пропонував доволі прийнятну для Москви формулу, за якою надавалася б автокефалія іншим церквам. Москва влаштувала демарш, вона не поїхала туди і підбурювала інші православні церкви.
Другий важливий момент: впродовж всього часу правління Путіна у РФ намагалися обмежити вплив Константинополя навіть у Греції. Давайте згадаємо, що цього року проросійська агресія, проросійський лівацький уряд фактично вигнав двох і не пустив ще двох російських дипломатів, оскільки вони займалися підкупом не лише громадян, але і, власне, священників. І мета була пов’язана з розхитуванням євроатлантичної єдності. Ми знаємо, що було фактично досягнуто такої важливої історичної згоди щодо назви Північної Македонії.
Можливо, я дещо відійшов в сторону, але це демонструє, наскільки церковні справи використовувалися ФСБ, Службою зовнішньої розвідки і ГРУ Російської Федерації у якості знаряддя, і вони влазили у внутрішні справи Греції.
Також росіяни намагалися обмежити вплив Константинополя для того, щоб закріпити за собою цей фейковий статус, так званого Третього Риму. Третього Риму не може бути, оскільки другого ніколи не було: Новий Рим – Константинополь, він є, і він був, і ним залишатиметься. І цей зв’язок із православною столицею – Цареградом, він ніколи не переривався. І, власне, ми бачимо, що з автокефалією Української церкви цей концепт просто руйнується, і навряд чи зможе оговтатися, оскільки Росія не є православною державою в повному сенсі слова ані по духу, ані по суті. А зараз ще третина, а може, ще й більше, прихожан, церковних приходів, а також лавр та монастирів відійде від Росії, і вона втратить вагу і, звичайно, не буде диктувати в церковних справах так, як вона це намагалася робити раніше.
— В Україні вірян УПЦ(МП) — чимала кількість. Як думаєте, яка у них буде реакція після того, як Україна отримає томос? Чи не станеться протистояння, через те, що вони будуть вважати, що їх права начебто обмежені?
— По-перше, є певна кількість вірян Московської православної церкви в Україні, які розчарувалися у своєму церковному керівництві, оскільки вони були на боці окупантів і, скажімо, фактично вигороджували, підспівували Кремлю. І ми пам’ятаємо, що «Богу — боже, а кесарю — кесареве». На жаль, Московський патріархат показав, що він не служить Богу в цьому сенсі.
Є люди, які вже перейшли в Київський патріархат або просто від’єдналися від московської церкви. Звичайно, що є й інша частина, і вона, напевно, більша — яка вагається, для якої цей статус канонічності — дуже важливий, оскільки це в трактовці православної віри Московським патріархатом, мовляв, найважливіше – ніби, якщо ти не перебуваєш в православній московській канонічній церкві, тоді тебе чекає геєна вогняна і всі ці страхіття пекла. Звичайно, що для них це буде великим позитивним сигналом, що вони можуть обрати іншу церкву, і дійсно — Українську, а не якусь філію Російської православної церкви. І залишиться невеличка кількість таких, скажімо, православних фундаменталістів, які — хай би каміння з неба, а ми пам’ятаємо, що такі є люди в Криму, — але будемо за Третім Римом і таке інше.
Російська імперія, Радянський Союз і сучасна Росія — їхня ідеологія заснована, перш за все, на ідеї месіанства. В імперські часи — це був Третій Рим, в радянські часи — це була комуністична ідея, яку треба було нав’язати на весь світ, зараз це фактично — антиамериканізм. Є месіанство врятувати світ від «безбожного» Заходу. Ми пам’ятаємо, що «немає ані іудея, ані елліна» (цитата з Нового завіту), і як можна сказати, що хтось більш обраний у християнстві, більш обраний народ, аніж інші? Тобто християнство каже абсолютно про інші речі. Але є люди, яким подобається така «ексклюзивність» і, звичайно, що від цього статусу відмовлятися не будуть, незважаючи на те, що до справжньої віри це не має відношення.
Скоріше за все, враховуючи, що православ’я Московського патріархату привчає до покірності, а особливо — владі. Але воно пасивне і утриманське за своєю суттю. Тому виключно за допомогою людей, які можуть влити сюди фінанси, організаційно, скажімо так, створити певні рухи, вони можуть щось робити. Тобто виходити на якісь протести, писати петиції тощо. Тобто виключно із зовнішньою допомогою ці люди можуть робити якісь акції. І, звичайно, ми це вже бачимо. Ми бачимо і «п’яту колону» в українському парламенті, так звану православну: із великими грошима, із великими інтересами в Україні. І звичайно, що ті, хто не лише просто є прихожанами Московського патріархату, а й які дуже часто з’являються в Кремлі, й будуть це організовувати.
Ті, хто хоче Українську автономну помісну православну церкву, має утриматися від будь-яких погроз, від будь-яких дій, які могли б спричинити протистояння на начебто релігійному, а насправді — на політичному рівні. І, власне, я сподіваюся, що в українських правоохоронців вистачить професіоналізму не допустити до цього. Українська влада закликає, щоб всі утримувалися від якихось агресивних дій. Але я впевнений, що провокації точно будуть. Навіть, можливо, теракти, оскільки росіяни, російські спецслужби, російська влада не розуміє інших речей.
Вони програли цю битву. Цікаво, що патріарх російський Кирил увійде в історію як людина, яка втратила найбільшу частину пастви, яка програла теологічну битву, яка програла політичну битву, і при якій фактично зруйновано концепт Третього Риму, який не може оговтатися без України. Треба розуміти цей відчай, який є в Кремлі, і зрозуміти, якими засобами вони будуть намагатися підірвати цей процес.
— Кажуть, що тепер, окрім рішень Константинополя, на процес отримання томоса впливають і процеси, які відбуваються в Україні. Чи знайдуть спільну мову різні гілки українського православ’я?
— Я думаю, що цьому є всі підстави. Ви знаєте, якщо люди моляться і якщо вони вірять в Бога, то вони завжди знайдуть між собою порозуміння. Україна в цьому сенсі надзвичайно толерантна країна. От, я буквально приведу два приклади. Перший приклад: коли відбулася окупація, анексія Криму, Київський патріархат почали викидати з їх церков. Муфтій кримський запропонував для прихожан Київського патріархату служити служби в мечетях. Уявіть собі — у світі, де нібито йде (принаймні у ЗМІ ми дуже часто чуємо такі звинувачення) війна між ісламським і християнським світом, в Україні відбулося абсолютно протилежне явище, тобто мусульмани підтримують християн і виступають як брати, незважаючи на всі розбіжності.
Другий момент теж пов’язаний із такою братністю. Був такий священик Київського патріархату, якого захопили в так званій «ДНР». Він був у підвалі, фактично йому, незважаючи на те, що в нього цукровий діабет, не давали ліків. Його випустили після того, як підключився муфтій. Там були й інші (представники церков), звичайно, але це для мене — важливий сигнал, що якщо між християнами і мусульманами немає ворожнечі, і вони один одного підтримують у такий спосіб, то між християнами точно є можливість для єднання. Тим паче, якщо люди розуміють, що таке канонічність, якщо вони розуміють, що цей бар’єр у вигляді начебто неканонічності Київського патріархата чи Автокефальної церкви знятий. І відкривається спілкування між цими гілками православної церкви, і нічого не заважає досягнути результату. Хоча, звичайно, буде складно знайти ту людину, яка очолить нову церкву, першого патріарха.
