Про те, наскільки реальне отримання Українською Церквою автокефалії, і про те, чому цьому так активно протидіє Москва розповів архієпископ Чернігівський і Ніжинський, секретар Священного Синоду Української православної церкви Київського патріархату Євстратій (Зоря).
Евстратий (Зоря)
— У разі визнання автокефалії вага УПЦ МП різко впаде. А що буде з російськими православними в Україні, які реально існують?
— Я не бачу нічого поганого в тому, щоб в Україні залишилися прихильники саме російської церкви. Навіть навпаки, це добре. У нас багато російських православних конфесій. Наприклад, в Одесі є центр Російської Православної Церкви за кордоном (РПЦЗ). Це та частина, яка об’єдналася з Московською патріархією в 2007 році. Російські старовіри в Україні теж представлені. Церква Московського патріархату теж існуватиме в Україні. Ми ж не РФ, де держава вже відверто ущемляє тих християн, хто не належить до МП, забороняє місіонерство, навчання релігії вдома. Однак нехай прихильники МП існують саме як РПЦ в Україні. І тоді всі, хто захочуть належати до якоїсь з цих російських православних громад, матимуть таку можливість. Але не так як зараз, лукаво, під прикриттям імені "Українська церква" діє церква Російська.
— РПЦ залишиться найбільшою церквою серед православних в разі української автокефалії?
— Коли в Україні буде єдина Помісна церква, тобто об’єднаються визнаний Вселенським патріархом Київський патріархат, УАПЦ і значна частина сьогоднішньої УПЦ МП, то ця церква включить в себе близько 16-17 тисяч парафій в Україні. Наразі в РФ зареєстровано близько 18 тисяч парафій. Тобто за кількістю парафій УПЦ і РПЦ будуть майже рівні. Однак релігійність українців в рази вище, ніж у росіян. Наприклад, за даними правоохоронних органів РФ і України, на Великдень на богослужіння в РФ приходить близько 4 млн. чоловік, а в Україні — 11 млн. Це при тому, що населення України в рази менше РФ. Головне — люди, а не парафії. Якщо рахувати по віруючих, то МП перестане бути найбільшою православною церквою світу.
— Як можна оцінити Всеправославний Собор в контексті руху українського православ’я до визнання автокефалії?
— Цей Собор показав, що світове православ’я не буде заручником Москви. Собор на Криті поховав ідею "третього Риму". Російська влада і МП роблять все для перетворення Москви на своєрідний церковно-політичний центр, навколо якого об’єднуватимуться ті країни, які Кремль визначає як зону своїх інтересів: Балкани, Східна Європа, Близький Схід. Завдання МП допомагати Кремлю розширити свій вплив. Це все подається під соусом середньовічних ідей "Москва — третій Рим". Ця ідея, по суті, собором похована. Більшість православних церков не підтримує цю ідею, а тримаються навколо Константинополя. Москва категорично не хоче, щоб українське православ’я отримало визнання автокефалії, бо тоді РПЦ втратить статус найбільшої православної церкви світу. Тоді Москва втрачає базу, на якій вона будує свої глобальні претензії.
— Що це за претензії?
— МП хоче бути чимось на зразок Католицької церкви. І це всіляко намагався підкреслити Кіріл в Гавані на зустрічі з Папою Римським. Мовляв, Папа і я є рівновеликими силами, які можуть спільно вирішувати глобальні питання "на двох".
— Щось подібне до того, як Путін хоче вийти на переділ світу і зон впливу з президентом США?
— Звичайно. Це дзеркальне відображення глобально-політичного руху. Путін хоче "Ялти-2" і переділу Європи. Путін хоче стіл, де збереться максимум чотири лідери світових держав і за цим столом розділять весь світ, хто що контролює. Кремль хоче розділити Європу. Коли Лавров каже, що потрібно заново підписати Гельсінський акт 1975 року народження, то за формою це красиво — акт про безпеку і співробітництво в Європі. Але по суті Гельсінський акт — це акт закріплення системи Ялти і поділу Європи: одна частина під сферою впливу Америки, інша — під диктатом Кремля. І Московська патріархія — один з інструментів просування цього глобального кремлівського плану. Тому, навіть незважаючи на широке поширення антиекуменістичних (екуменізм — ідеологія всехристиянства, єдності християн світу) настроїв серед МП, Кіріл йде на зустріч з Папою. До речі, те саме стосується і Константинопольського патріарха.
— Чому і його?
— МП робив все для того, щоб Собор на Криті не відбувся, але і не був скасований. Тому що сама ідея проведення цього Собору змушувала Константинополь бути чутливим до позиції Москви. Взагалі-то без Москви зібрати такий Собор, як на Криті, було важко. І активність Константинополя в Україні була прямо пропорційна активності Москви в питанні підготовки до Всеправославного Собору. Як тільки Москва відходила від підготовки до Собору, Константинополь переходив до більш активних дій в Україні. Він відчував, що його домовленості з Москвою не виконуються, тому в Україні руки стають розв’язаними. Як тільки Москва почала підтверджувати свою участь в Соборі, Константинополь ставав менш активним в Україні.
— Це як релігійно-політичні шахи.
— Тому що для Константинополя збори Великого Собору було набагато важливіше, ніж українське церковне питання. Чому? Відомо, що Вселенський патріархат за канонами і історичною традицією має першість. Але бути першим і мати реальний механізм реалізації першості — різні речі. Механізму не було, хоча декларативно Константинополь був перший. А тепер є цей механізм — Собор. Адже тепер підтверджено, що тільки Вселенський патріарх має право скликати Всеправославні Собори. Ми сподіваємося, що реалізується ідея проводити такі собори частіше. Цьому протистоїть МП. І Україна — ключ для усунення амбіцій Москви. Якщо Вселенський патріарх хоче вирішити цю проблему і закінчити "холодну війну" між МП і Константинополем, то він повинен здійснити те, про що просять українці — визнати українську автокефалію. Москва протестуватиме, навіть відійде від спілкування. Але це ненадовго.
— На основі чого Константинополь може дати автокефалію?
— Є дві головних підстави і один вагомий прецедент. Перша підстава: право Першого Престолу. Вселенський патріарх зобов’язаний робити все, що сприяє органічному розвитку православ’я. Українське питання — про мільйони людей, про одну з найбільших православних церков світу, яку ввергнула в кризу Москвою. І не просто право, а обов’язок Вселенського патріарха — знайти вирішення цього питання.
Друге: Константинопольський патріархат — матір-церква для України. Від Константинополя ми прийняли хрещення. Протягом семи століть Київська митрополія була частиною Константинопольського патріархату. Це до анексії Москвою. Як матір-церква Константинополь має повне право визнати автокефалію без згоди Москви.
А прецедент — це визнання автокефалії Церкви в Польщі в 1924 році. Ситуація православної церкви Польщі була ідентична ситуації в Україні. Православні Польщі, як частина Київської метрополії, були теж анексовані царським урядом. До незалежності Польщі польські православні були під контролем РПЦ. І коли Польща стала незалежною після падіння Російської імперії, православний єпископат Польщі прийняв рішення, яке було підтримано державною владою, що ця їхня церква буде діяти на основі автокефалії. Було прийнято внутрішнє рішення. Церква звернулася дати згоду на автокефалію не до Москви, а до Константинополя. Той на підставі того, що відділення Київської митрополії було не за канонічними правилами, погодився, видав Томос (указ предстоятеля помісної православної церкви з певного важливого питання церковного устрою) про автокефалію православної церкви в Польщі. Ту ж схему ми хочемо застосувати і до України.
— Що робитиме Москва?
— Інтригувати. Зараз вони обіцятимуть Константинополю визнання Собору і підписання всіх його документів в обмін на те, щоб Константинополь був в нейтралітеті до церковного питання в Україні. Але, сподіваюся, що Константинопольський патріарх не обманеться московськими обіцянками і зробить не тільки те, чого очікує Україна, а й те, що вимагає благо світового православ’я.
Олександр Куриленко
Початок — тут
