Візит канцлера Німеччини Анґели Меркель до Києва в суботу може не принести негайного завершення війни, але, на думку деяких оглядачів, може просунути процес пошуку виходу з конфлікту на фінальну стадію. І ось чому.
1. Німеччина – важковаговик.
За час конфлікту на Донбасі, з квітня, до Києва приїжджало чимало західних високопосадовців. Серед них і канадський прем’єр Стівен Гарпер, і американський віце-президент Джо Байден, і генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен. Але Анґела Меркель, яка представляє найбільшу європейську економіку, найпотужнішу силу в європейській закордонній політиці, та добре знає східноєвропейські реалії і особисто президента Росії Володимира Путіна, з яким вона може говорити російською мовою, може принести набагато більше для вирішення конфлікту, ніж інші її європейські партнери.
Візит Меркель до Києва – знак підтримки Києва, але вона говорить мовою компромісів. У Ризі 18 серпня Меркель пообіцяла, що НАТО дасть адекватну відповідь на виклики на Сході, але виключила постійний контингент військ країн-членів НАТО в Балтії. Спираючись на це, деякі експерти прогнозують, що Меркель приїде до Києва з пропозицією, яка вимагатиме від обох сторін піти на поступки.
Британська газета Independent, якою володіє російський магнат, припускала, що пропозиція може полягати в обміні Криму на обіцянку Кремля припинити дестабілізацію Донбасу та знижку в ціні на газ, що включатиме компенсацію за втрату Криму. Проте збиття малайзійського авіалайнера поклало край цим розмовам, мовилося в статті. Автентичність цього повідомлення так і не була підтверджена, а офіційний Київ неодноразово повторював, що Крим не продається.
2. Уроки історії чи історичні збіги?
Візит Меркель збігається з двома важливими історичними датами. 23 серпня минає 75 років із часу укладання пакту Молотова – Ріббентропа між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною, що призвів до розподілу Східної Європи між двома тоталітарними режимами.
А наступного дня, 24 серпня, Україна відзначає 23-ю річницю проголошення Незалежності. Військовий парад на площі Незалежності, місці боротьби Майдану, буде мати особливий символізм для країни, що воює.
Помічаючи ці історичні збіги, оглядачі говорять, що вони хоча і не гарантують добрі стартові позиції України в переговорах, але зменшують можливість підтримки чи принаймні нейтрального ставлення Заходу щодо кремлівських зазіхань.
3. Скоро зустріч Порошенка з Путіним.
Після короткої зустрічі президентів України і Росії, яка відбулася під час церемонії відзначення 70-ліття висадки союзників у Нормандії, у червні, ще перед інавгурацією президента Петра Порошенка, 26 серпня в Мінську буде друга можливість для них обмінятися думками.
Крім президентів України і Росії, на зустрічі будуть присутні євразійські лідери Нурсултан Назарбаєв, президент Казахстану, господар зустрічі лідер Білорусі Олександр Лукашенко, а Європейський союз буде представлений верховним представником із закордонних справ Катрін Аштон.
Порядок денний цієї зустрічі окреслений дуже широкими термінами: енергетика, гуманітарні питання та, як сказано, «ширші політичні питання». Також немає жодної гарантії того, що особиста зустріч президентів України і Росії відбудеться, але один із керівників адміністрації президента України Валерій Чалий заявив, що «дипломатична дорожня карта вже вимальовується».
4. Воєнні успіхи на боці України.
Офіційний Київ покладається не стільки на дипломатичні, скільки на свої воєнні успіхи. Українська армія подолала первісну дезорганізацію і брак необхідного фінансування та довела свою спроможність вибити проросійських сепаратистів із більшої частини території Донбасу. Нині, за словами керівництва антитерористичної операції, вони готуються до визволення Донецька та Луганська.
Однак повідомлення про те, що російські бойовики отримують підкріплення з Росії живою силою і технікою, продовжують надходити. Найбільш болючим для Києва є зростання кількості жертв конфлікту та перспектива їхнього збільшення під час боїв за великі міста.
5. Росія демонструє ознаки втоми.
Після первісної ейфорії від майже безкровного здобуття Криму та від спостереження радісної картини багатьох жителів східних регіонів із «георгіївськими стрічками» нині Кремль починає пожинати плоди агресії у вигляді санкцій та зменшення міжнародних симпатій, особливо після падіння літака малайзійських авіаліній, збитого ракетою проросійських сепаратистів.
Відхід росіян, що очолили сепаратистів, і заміна їх на місцевих представників напівкримінальних структур також свідчить про те, що в Москві шукають виходу з ситуації.
Поїздка президента Росії Володимира Путіна до Криму стала першим виступом російського президента, що не транслювався в прямому ефірі. У своєму виступі Путін хоч і підтвердив свою тезу про те, що Росія «має всі права на Крим», але натякнув, що імперські амбіції на цьому тимчасово задоволені.
Оглядачі говорять, що якщо Путіну вдасться досягти домовленості про узаконення анексії Криму, цього буде достатньо для того, щоб удома його вважали переможцем, навіть якщо він і програв Україну.
Марія Щур
