Про початок 2-ї світової війни

Ми маємо фіксувати: саме Москва винна в початку найкривавішої бійні в історії світу.

Війна почалася з вторгнення армії Гітлера на територію Польщі, але за тиждень перед тим саме у Москві підписали договір про розділ Польщі.

Сталін під час переговорів з Британією і Францією дізнався їхню позицію: в разі нападу Гітлера на Польщу, вони змушені будуть оголосити йому війну. Сталін це дізнається і 23 серпня 1939 року тут же запрошує у Москву Ріббентропа. І Москва підписує з Берліном пакт про розподіл Польщі між двома країнами. Радісний підпис Сталіна на карті сфер впливу — 55 см.

В результаті Гітлер 1 вересня нападає, а Сталін «поки не встигає підтягнути війська». 3 вересня Британія і Франція вимушено оголошують війну Німеччині. І вся історична відповідальність лягає на німців.

А Москва — чистенька.

А 17 вересня, коли винний в початку війни вже закріпився в свідомості Європи, Москва б’є в спину польській армії, що стікає кров’ю.

Наступні 2 роки Москва воює у 2-й світовій війні як союзник німецьких нацистів. Звинувачує уряди Франції і Британії в нападі на бідного Гітлера, поздороволяє Гітлера з успішним захопленням Парижа, Сталін пише Гітлеру, що «наша дружба скрєплєна кров’ю». А 14 і 16 червня 1940 р. СРСР надіслав відповідно Литві і Латвії ультиматуми. Уряди цих країн було звинувачено у підготовці міфічної агресії, створенні антирадянського військово-політичного союзу «Балтійська Антанта» та іншому. Прямо: єслі би ми нє напалі, Україна би уже чєрєз нєдєлю напала на нас.

Але важливо пам’ятати: Польща від того, що її територію розірвали, в цій історії не стала автоматично безневинною жертвою.

За 20 міжвоєнних років сама Польща мінімум двічі розірвала чужі території з іншими хижаками. В 1938 Польща була співучасником Гітлера в поділі Чехословаччини. Це знають всі.

Але в світі не прийнято згадувати взагалі, що й до того, в 1921 році Польща ділить українські землі із Москвою (Ризька угода).

За результатами перемоги у Московсько-польській війні Польща віроломно зраджує Україну, з якою у Варшаві за рік до цього підписує договір про взаємну воєнну допомогу. Шакальства цій історії додає той факт, що навіть польську воєнну перемогту під Варшавою допомогли забезпечити війська УНР.

24 квітня 1920 року між представниками Військового міністерства Польщі та Урядом Симона Петлюри підписана Військова конвенція між Польщею та Україною, як додаток до Варшавського договору. Згідно з Конвенцією, польські та українські війська мали діяти спільно як союзні армії.

Ось це важливий факт.

В цей час Москва в рамках «міровой пожар раздуєм» починає наступ, щоб перенести «революцію» на Європу. Європа після 1-ї світової нажахана новою війною. Британський лорд Джордж Керзон 11 липня 1920 намагається відкупитися від Москви українськими землями і пропонує большевикам провести кордон з Польщею через західну межу українських етнічних земель.

І у період з 19 до 30 серпня 1920 року 6-та Січова дивізія УНР під командуванням Генерал-хорунжого Марка Безручка відбивала атаки 1-ї кінної армії Будьонного під Замостям. Армія Будьонного мала рухатись через Замостя, Люблін у тил контратакувальних дивізій Пілсудського. Так, дійсно, польські частини самостійно тоді успішно били у фланг наступаючим російським військам. Але Тухачевський повністю розгромлений не був. А у московитів ще залишалися великі резерви (армія Будьоного, яка повернула від Львова на північ). Уже 26 серпня війська розбитого перед тим Тухачевського займають річки Німан, Щара та Свіслоч. Як пише Інститут Національної Пам’яті Польщі, тут, під прикриттям річок, Тухачевський протягом трьох тижнів відновив військовий потенціал своїх сил. Завдяки підкріпленню, що прибуло з Росії, втрати, понесені в боях у Мазовії, були зменшені.

Якби ще й маневр резервами (війська Будьонного) 29–31 серпня на Замостя удався, вся польська оборона мала шанси впасти попри початково успішні дії Пілсудського.

Саме українці втримали надважливу ділянку фронту.

В загальних силах союзного війська українські частини складали всього 10-20% армії. Але на найбільш критичному напрямку в найважливіший момент битви — більшість.

В результаті «Дива на Віслі», в яке в критичний момент вклалися українці, Москва була вимушена перейти до перемовин з урядом Польщі.

Тобто українські війська повністю виконали польсько-український союзницький оборонний договір. Саме завдяки українській вірності угодам Польща і відстояла свою незалежність.

В цю мить був шанс вибити московський режим з України. Під окупантами запалала вже вся центральна і південна Україна.

24 вересня 1920 року в Медведівці у Холодному яру відбулася нарада отаманів різних повстанських загонів, у якій узяли участь командири Степової Дивізії, отамани інших регіонів. Повстання об’єдналося, виступи почалися по всій Україні, бо люди сподівалися на підхід сил уряду УНР.

Але, замість виконати до кінця тепер своє зобов’язання, почати наступ на Схід і вибити надірвану армію Москви з території УНР, уряд Польщі зраджує Україну. Москва кидає їм в зуби частину українських земель на схід від «керзонової лінії» (вглиб українських етнічних земель). Обмін територіальних поступок Польщі на відмову від українського союзника — вимога Москви, на яку згодилися праві в Польщі. І відмовляється навіть допустити українську делегацію до переговорів.

Це дало можливість большевикам відновити сили, придушили ворогів по черзі і втриматися на наступні 70 років.

Бажання імперії переважило в поляків здоровий глузд і високі почуття (типу вдячності). Бо Польща приростала територіями українців і білорусів. Але при цьому зраджувала обіцянки.

Саме цей моральний вибір в подальшому і поставив уряд в Польщі в пастку наявності мільйонів українців на «нових територіях Малопольщі», яких в наступні десятиліття довелося перевиховувати («пацифікувати») через концтабори і етноциди. І поляки отримати громадянську війну на своїй території.

В 1939 Польща стала жертвою. В 1940-у році московити помстилися за поразку і десятки тисяч польських військових розстріляно НКВДшніками по лісах і тюрмах.

Але 1 вересня 1939 року — закономірний результат хижацької політики правих кіл Польщі.

Та ми в Україні маємо розуміти, що в Польщі висновки з тих помилок не зроблені. Вибір там зроблено в напрямку замазати помилки і злочини товстим шаром штукатурки про «Ісусика Європи».