Нахіба генерал Буданов запустив козла в огород?

.

Призначення Сергія Тігіпка позаштатним радником керівника Офісу Президента Кирила Буданова такий саме такий момент. Не чергове сумнівне кадрове рішення, яке політтехнологи Банкової намагатимуться недбало списати на «потребу в економічній експертизі». Перейдений рубікон. Холоднокровна, демонстративна спецоперація з інституалізації відкритого російського впливу в самому серці української влади, яка безжально руйнує останні ілюзії щодо того, в чиїх інтересах насправді працює сьогоднішня державна верхівка.

Щоб збагнути масштаб піз*деця, суспільство має назавжди попрощатися з наївною, заспокійливою наративною дезінформацією про те, що керівника Офісу Президента нібито «підставили», що він «не розібрався» в біографії свого нового радника, або що «героїчний генерал» просто сфокусований на інших глобальних завданнях. Кирило Буданов — це кадровий розвідник найвищого рангу, людина, яка роками очолювала Головне управління розвідки. У його професійній системі координат апріорі не буває випадкових зустрічей, а тим більше випадкових призначень на стратегічні державні посади. Він на власні очі бачив усі оперативні досьє. Він досконало знає кожен темний куток політичної, бізнесової та агентурної історії Тігіпка. І якщо колишній головний розвідник країни власноруч, під власний підпис виписує перепустку на Банкову людині з таким токсичним бекграундом, це означає лише одне: Тігіпко потрібен йому саме таким. З усім його проросійським шлейфом, кримінальним олігархічним минулим, зв’язками з московськими елітами та доведеною готовністю торгувати національними інтересами оптом і вроздріб.

Кого ж саме генерал Буданов запросив формувати ключову політику у 2026 році, коли країна стікає кров’ю? Банкова спробує продати нам міф про «досвідченого економіста», але економічний геній Тігіпка — класичний олігархічний схематоз 90-х і нульових. Він не будував інноваційні корпорації; він був невід’ємною частиною системи, яка десятиліттями приватизувала прибутки і націоналізувала збитки, знищуючи промисловий потенціал країни. Але найстрашніше в ньому не економіка. Сергій Тігіпко ходяча, цинічна енциклопедія української політичної деградації, розпилу заводів та пароходів, розбудови кланово-олігархічної моделі управління державою. Це людина, яка власноруч очолювала штаб Януковича під час найбрудніших, сфальсифікованих виборів в історії у 2004 році. Це віцепрем’єр в уряді Азарова, який покірно цементував режим, що вів країну до прірви. Це народний депутат, чия рука без найменших вагань тягнулася за диктаторські закони 16 січня, даючи юридичний та моральний старт розстрілам Героїв Небесної Сотні.

Проте всі ці колосальні політичні злочини здаються дитячими іграми на тлі того, що сталося у квітні 2014 року. Коли російські спецназівці та місцеві колаборанти захопили будівлю СБУ в Луганську, і коли Україна завмерла в передчутті великої крові, очікуючи рішучих дій влади, Тігіпко зайшов туди не як державник. Він зайшов туди як емісар капітуляції, як парламентер від «руського міра». Вийшовши від терористів, які вже готувалися вбивати українців, він публічно закликав їх амністувати, а його кинута бойовикам фраза «Держитесь, мужики! Через 2 месяца — мы в России!» стала еталонним, задокументованим актом абсолютної державної зради. Ця людина не просто толерувала ворога — вона надихала його, благословляла російське вторгнення і гарантувала окупантам швидку перемогу.

Інтеграція такого відвертого персонажа у владну вертикаль під час екзистенційної війни на знищення змушує нас без рожевих окулярів поглянути на саму фігуру Кирила Буданова. Суспільство роками годували міфом про непогрішного розвідника-патріота, але реальна історія свідчить про інше. Напередодні повномасштабного вторгнення, у той час як західні розвідки кричали про неминучий напад, а нація потребувала правди і підготовки, очільник ГУР разом з іншими топпосадовцями заколисував українців мантрами про відсутність реальної загрози великої війни. Він брав участь у масованій інформаційній кампанії, яка дезорієнтувала мільйони громадян, змусивши їх зустріти російські колони непідготовленими, що призвело до колосальних жертв. Ця брехня 2022 року була не помилкою аналітики, а співучастю у створенні умов для бліцкригу ворога. І сьогодні людина, яка брехала тоді, свідомо оточує себе ідеологічними ворогами України зараз.

У цій логіці призначення Тігіпка є ідеальним пазлом, який розкриває справжню психологію і підгрунтя нинішньої системи влади. Банкова панічно боїться сильних, незалежних, патріотичних професіоналів, які мають власну думку і здатні сказати жорстке «ні». Тігіпко для них безцінна знахідка: він політичний цинік без жодних моральних запобіжників. Буданову не потрібен радник, який сперечатиметься про національні інтереси; йому потрібен досвідчений «рішала», який зможе виконати найбруднішу роботу, наприклад, тіньові перемовини з Москвою без жодних докорів сумління і зайвих сантиментів. Московській державній машині конче потрібні всередині нашої влади саме такі керовані комунікатори, які знають, як конвертувати залишки державного суверенітету у приватні гарантії безпеки та фінансові потоки. Призначивши його, Буданов юридично відкрив прямий, інституалізований канал зв’язку з Кремлем та проросійським олігархатом.

Катастрофічність цього кроку виходить далеко за межі внутрішньої політики; це нищівний удар по міжнародній підтримці України. Як це призначення виглядає з Вашингтона чи Лондона? Західні партнери, які виділяють мільярди доларів зброї та фінансової допомоги, раптом бачать, що в серці української влади, безпосередньо поруч із керівником Офісу Президента, з’являється фігура, яка закликала здати українське місто Московії. Для західних розвідок це найяскравіший маркер того, що в Києві готуються до тіньових, сепаратних перемовин, і що довіряти найвищому керівництву України конфіденційну інформацію більше не можна. Це призначення не просто підриває, воно закладає вибухівку під сам фундамент міжнародної проукраїнської коаліції.

Найгірше те, що подібний акт державної зради став можливим завдяки інструменту, який роками паралізує волю нації — «Єдиному телемарафону». У нормальній демократичній країні з вільною пресою владу, яка призначила б такого радника, знесли б за один день. Але поки на фронті щодня гинуть найкращі люди, державна пропаганда створює анестетичну паралельну реальність, де Буданов залишається непереможним стратегом, а поява Тігіпка або глухо замовчується, або цинічно подається як «посилення команди мудрими управлінцями». Марафон сьогодні виступає безпосереднім співучасником цієї повзучої капітуляції, надійним інструментом інформаційного прикриття спецоперації Луб’янки.

Це кадрове рішення, як на мене, один з найчорніших прогностичних знаків з усіх можливих. Він недвозначно сигналізує про те, що владна верхівка активно, не криючись, готує інфраструктуру для масштабної здачі країни. Тігіпка дістали з політичного небуття як зручний, перевірений інструмент для реалізації тіньових домовленостей, нав’язування гібридного миру та остаточного олігархічного реваншу. Ми звикли шукати небезпеку на лінії фронту, вдивляючись у небо, але найстрашніший, найефективніший ворог сьогодні сів у найвищі державні кабінети в Києві і з холодним розрахунком повертає до влади тих, хто ще вчора кликав сюди російські танки.

То що, нація й надалі проковтне ганебне антиукраїнське призначення мовчки? Вже дуже скоро ми всі прокинемося у країні, де люди, які роками з пафосом обіцяли нам перемогу, виявляться тими самими, хто від самого початку працював на те, щоб ми всі опинилися в складі Московії, а далі той самий тепер вже остаточний геноцид і вихолощення українців, як це робила царська, потім більшовицька доба, а зараз фсбешно-путніська Росія, намагаючись поставити крапку в «остаточному вирішенні українського питання».