На початку цього тижня нафтовий ринок був неймовірно самовпевнений щодо того, що відбувається. Я написав пост , в якому зазначав, що через Ормузьку протоку щодня проходить 20 мільйонів барелів нафти, що майже втричі більше, ніж експорт РФ.
Немає сумнівів, що те, що зараз відбувається на порядок, масштабніше — з погляду потенційних наслідків для нафтових ринків — ніж вторгнення РФ в Україну.
Причина, через яку я був налаштований песимістичніше, ніж більшість, полягає в тому, що іранський режим бореться за виживання. Оскільки він не має надії зрівнятися зі США та Ізраїлем у військовому відношенні, його єдина стратегія — максимально різко підняти ціни на нафту, сподіваючись, що громадська думка в США зміниться у бік протидії цій війні. Найочевидніший спосіб зробити це — підірвати нафтовий танкер в Ормузькій протоці або, якщо це не вдасться, атакувати інфраструктуру навколо портів, трубопроводів та нафтових свердловин. США оголосили, що нададуть страховку та кораблі ВМС для супроводу танкерів через протоку, але це не вирішує проблеми. Іран, як і раніше, може серйозно порушити глобальні поставки, завдаючи ударів по нафтовій інфраструктурі.
З початку тижня ринки почали враховувати більшу премію за ризик. Ціна на нафту марки Brent зросла на 18% із кінця минулого тижня, як показує синя лінія на графіку. Чорна лінія показує динаміку ціни Brent після вторгнення до України. Враховуючи, наскільки важливішим є поточний епізод для нафтових ринків, ніж вторгнення Росії в Україну, потенціал зростання цін на нафту все ще існує, але принаймні тепер ми враховуємо більшу премію за ризик.
На наведеній діаграмі показано щотижневу кількість нафтових танкерів, що прямують через Ормузьку протоку в обох напрямках. Синя лінія показує танкери, що йдуть із заходу на схід, тобто це повністю завантажені танкери, що прямують із Перської затоки. Чорна лінія показує порожні нафтові танкери, що прямують до Перської затоки для навантаження, тобто вони йдуть зі сходу на захід. В обох випадках рух танкерів зупинився, і тепер питання про те, чи зможуть гарантії захисту з боку США розблокувати ситуацію. Я маю сумнів.
Щоб зрозуміти, чому я налаштований скептично, погляньте на діаграму. Це ті самі дані, що й на попередній діаграмі, але тепер вони показують ті самі дані щодня з 8 лютого до 4 березня. Будь-якого дня до початку бойових дій через Ормузьку протоку курсувало 60 нафтових танкерів. Захист такої кількості судів – це масштабне логістичне завдання. Ірану досить непомітно запустити кілька безпілотників і висадити в повітря один танкер, і ми перейдемо від дуже серйозного інциденту до масштабної нафтової кризи. Коротше кажучи, я не думаю, що запевнення США про військово-морський супровід заслуговують на довіру. Занадто багато нафтових танкерів потребують захисту.
З понеділка ціни на нафту значно зросли, і тепер ми закладаємо ціну суттєву премію за ризик. Проте порівняння з цінами на нафту після вторгнення РФ в Україну та реальна ситуація на місцях — величезна кількість танкерів, які потребують захисту, — дозволяють припустити, що ризик для цін на нафту, як і раніше, зміщений у бік зростання.
Слід додати, що будь-який реальний напад на нафтовий танкер мав би катастрофічні наслідки для ринків. Ціни на нафту різко підскочили б, долар різко виріс би, центральні банки ринків, що розвиваються, почали б продавати казначейські облігації, щоб мобілізувати долари для стабілізації своїх валют. Все це могло б позначитися на ринку казначейських облігацій США, дестабілізувавши базисні та свопові угоди. Ринок США та світовий ринок дуже вразливі.
Републікую тут текст колеги Michael Gonchar, щоб легче побачили читачі. Це — одна з основ дипломатичного та воєнного прогнозування. Згоден на 100% (розбивка моя для зручності бо текст великий):
«Варто звернути увагу на декілька речей, які відбулись протягом останніх днів.
1. США видали дозвіл Індії на імпорт російської нафти протягом одного місяця.
І незабаром американський міністр фінансів США С. Бесент повідомив, що США розглядають питання помʼякшення нафтових санкцій проти Росії.
Путінський представник Дмітрієв підтвердив, що сторони ведуть переговори, оскільки «ЗАХІДНІ санкції завдають шкоди СВІТОВІЙ економіці».
2. Ще З березня Дональд Трамп написав: «Незважаючи ні на що, Сполучені Штати забезпечать ВІЛЬНИЙ ПОТІК ЕНЕРГІЇ у СВІТ». Він заявив, що США нададуть страхові гарантії та військово-морський ескорт для забезпечення проходу нафтових танкерів та інших суден через Ормузьку протоку.
Однак, США не поспішають це робити.
Як наслідок, цінова ескалація на ринку нафти – наприкінці торгів у пʼятницю 92 дол. США за барель на Brent, а також і на газовому ринку.
І ось тут найбільш цікаве.
Справа не тільки в тому, що Трамп і Ко. недооцінили потенціал Ірану й переоцінили свої можливості, і тепер мова йде що «ТрампСВО» триватиме ще 100 днів чи більше.
Спектр можливостей несподівано розширився. Схоже, що у Вашингтоні побачили можливість додатково уразити Китай. Особливо, в контексті поки що не відміненого запрошення Трампу відвідати Сі в Пекіні 31 березня – 2 квітня.
Якщо Ормуз продовжуватиме тривало лишатись заблокованим чи обмежено вільним для проходу танкерів з високим ризиком уражень, то для Китаю це серйозна проблема. Від 45% до 50% усієї імпортованої нафти Піднебесна отримує із зони Затоки. Так, КНР має 200-денний стратегічний нафтовий резерв, можна більше взяти російської нафти, але хто зна, як довго триватиме війна в Затоці.
У такий спосіб Трамп хоче досягнути декількох речей:
— демонструє Сі перед візитом, хто тримає руку «на кранах» найбільшого нафтового хабу світу та СПГ-хабу (Катар);
— США стають ключовим постачальником для Азії в цілому, динамічно нарощуючи видобуток сланцевої нафти та виробництва СПГ з огляду на високі ціни;
— дає знати арабським союзникам в Затоці, що вони мають додатково платити за американський захист (сотні мільярдів доларів інвестицій арабських шейхів в економіку США, які Трамп вибив з них минулого року вже до уваги не беруться, давайте ще).
І хоча хвалені американські «аналоговнєтні» засоби ППО і ПРО (Patriot, THAAD) доволі таки облажались в зоні Затоки (хоч і не так приголомшливо ганебно як російські в Ірані), тим не менше, арабські клієнти США навряд чи мають інший вибір.
Оскільки Трамп і Ко намагаються усе монетизувати, то звідси маневр в бік Путіна.
Не раз вказував впродовж років, що з часу коли США стали провідною світовою нафтовидобувною країною в трійці глобальних лідерів (США, Саудівська Аравія, Росія), на те, що у цій конфігурації неформальний альянс двох веде до програшу третього.
Коли Саудівська Аравія була під безпековою парасолькою США в часи холодної війни, то їхній альянс завдав нафтової поразки Ірану та СРСР, аж до колапсу останнього.
Коли саудити дружили з Росією в форматі ОПЕК+, то світ мав високі ціни на нафту, які потрібні були обом – Путіну для живлення війни, бін Салману – для його грандіозних мегапроектів.
Схоже (але ще не факт), що в Вашингтоні вирішили зіграти з Москвою. Мотиви у кожного свої, але мета одна – заробити.
Путіну потрібна висока ціна на нафту і неважливо, що ціною нищення свого союзника Ірану і ураження лояльних до Кремля ОАЕ. Важливо, щоб пожежа в Затоці тривала якомога довше.
Трампу потрібно будь-що показати Сі в російському стилі «Кузькіну мать» перед візитом. Ну і фантасмагорична мета відірвати Росію від Китаю лишається незмінною. Як і постійне бажання на усьому заробляти, в тому числі, через трек Віткоф – Дмітрієв, незважаючи на те, що Росія таємно надає розвідувальну інформацію для КВІР по цілях в зоні арабських країн Затоки, насамперед, по обʼєктах баз США в регіоні.
Але Трампові начхати на те, що будуть гинути американські військові.
Отже зараз будемо спостерігати черговий приступ путінофілії від Трампа з посиленням тиску на нас і активізацією трампоугодовського угруповання в ОПУ підписувати «мирну угоду», отримувати «гарантії безпеки» від США.
Не варто на це вестись. Тим більше, коли США та араби дещо хочуть від нас в частині наших технологій і досвіду протидії дешевим іранським дронам, застосування яких КВІРом так усе дорожче коштує «миротворцю» з Білого дому.
