Цим постом я передаю палкий привіт місцевий владі, яка маючи ворога у 30-40 км від свого міста, продовжує вгачувати кошти у клумби, тротуарну плитку та інше «велике будівництво». Окреме вітання центральній владі яка за чотири роки не почухалася, аби все це якось виправити.
Бо чому я разом з багатьма блогерами не захоплююся ситуацією в Куп’янську? Тому що в мене серце зупиняється щоразу як я дивлюся ситуацію біля Запоріжжя. Мого рідного міста.
Новина яка мене тригернула — оголошено евакуацію Кушугума — селища біля Запоріжжя. Ще нещодавно хвалилися підземною школою збудованою в Кушугумі. Аби діти були захищені від обстрілів.
І… що? Кому тепер потрібна та підземна школа?
Коли Валера Прозапас, депутат Запорізької міськради і офіцер ЗСУ, криком кричав про необхідність інвестувати в захист Запоріжжя і околиць, на це масово крутили носиками, мовляв «порохобот кругом зраду шукає».
А шо тепер? Держава здобула на шию нових біженців? Так краще?
Скільки це ще триватиме? До речі здогадайтеся, депутати якої партії становлять більшість в Запорізьких радах всіх рівнів?
