Доволі очікувано, що на четвертому році повномасштабної війни, у час, коли Росія не має таких успіхів на фронті, як їй хотілося б, гібридні форми наступу на Україну активуються з новою силою.
Ментальні агенти кремля, русофіли, українофоби і просто корисні дурачки серед (недо)українців, які у 2022-му і перелякалися, і затихли, і переходили на українську мову, і навіть проголошували національні лозунги, вже у 2025-му повилазили масово знову в інформаційний простір: повернулися до своєї улюбленої пози в російському стійлі та знову завели свої балалайки про «внєполітіку», «какуюразніцу», «роднойрусскійязик» і «мижебратья».
Саме це ми бачимо в інтерв’ю, які побігли давати деякі українчики (свідомо вживаю цю зневажливу форму щодо них) на російські майданчики.
Для прикладу я взяла два інтерв’ю: співачки Луни (яка у 2022 з переляку перейшла на українську тощо, а тепер робить публічно відкат/повернення до всього російського) і Київстонера (який зачаївся у 2022, виїхав за кордон, а зараз знову відкрив свою гнилу російськомовну щелепу і розказує, який «уматовий город Москва», який брат йому Вася з Басти і як він ідентифікує себе не українцем, а киянином).
Що їх об’єднує?
Те, що вони свідомо пішли давати інтерв’ю росіянам-«іноагентам» — тим самим, які «за мір во всьом мірє», проти путіна, але «за всєх мальчіков» (включно з «мальчікамі в трусіках»). А також у них спільні (подекуди ідентичні) наративи, що їх вони свідомо виносять у інформаційний простір, а «ліберальні» росіянчики з радістю підхоплюють ці (спойлер: антиукраїнські) меседжі та розносять на свої мільйонні авдиторії — росіян, українців і всіх інших, хто розуміє «вєлікій русскій язик».
Я не хочу занурюватися в самі інтерв’ю, бо це знову порпатися у лайні. Натомість розберу ключові наративи, які звучать в обох випадках — для того, щоб показати на прикладах
— як (спойлер: дуже професійно) працює російська пропаганда, використовуючи українців.
1. «Війна — це політика»
Класика: коли все зводиться до того, що немає різниці між українцями й росіянами, військовими/їхніми діями з одного боку та іншого тощо, бо це все «політики» влаштували, а «прості люди» завжди були братніми народами.
Це знімає відповідальність з росіян як народу-агресора і перекладає війну у площину «недолугої дипломатії».
2. «Мовне питання розколює»
Російська мова подається як «природна», «рідна», «мамина», а українська — як щось нав’язане «згори», номенклатурне, «модне». Саме тому у 2022 вони злякалися й перейшли на українську, але тепер повертаються «у свою стихію». Цей наратив прямо підважує мовну політику України і нормалізує російську агресію в цьому контексті як легітимну. (Цікаво, що завжди, коли йдеться про «розбрат» тощо, то його несе, на думку таких «спікерів», саме українська мова в Україні, а не російська, і саме «українські патріоти», а не вони — «голуби миру» і «дерева любові».)
3. «Іноагенти» — це «хороші росіяни»
Вибір саме таких російських інтерв’юерів не випадковий: вони створюють ілюзію, що є «хороші росіяни», які проти путіна, а значить — співпраця з ними допустима. Ба більше: треба створити картинку «діалогу» росіян та українців (у випадку інтервʼю з Луною це навіть звучить у назві).
В реальності ж ці «іноагенти» чудово виконують роль м’якої сили кремля.
4. «Ми всі постраждалі»
Це ідея, нібито війна завдала шкоди і українцям, і росіянам, що створює хибну симетрію та підмінює поняття: ніби обидві сторони мають однакові втрати («гібнут с двух сторон») й біль, тоді як реальність цієї війни абсолютно чорно-біла й однозначна: є агресор і є жертва.
5. «Землянка УПА»
Це термін, який використовує Арєстовіч та його прибічники: про український національний проєкт для України, а не «євразійський» (з поступовою російською окупацією).
Йдеться про критику українського «націоналізму», «монокультурності» та «закритості» — мовляв, Україна не має концентруватися тільки на своїй мові чи культурі, бо це «зашореність». Таким чином нівелюється українська ідентичність та знецінюється боротьба за неї.
6. «ТЦК — це каральна машина»
У обох інтерв’ю військкомати показані як щось репресивне, корумповане і таке, що «полює на простих людей». Це створює образ держави України не як захисниці, а як ворога (подекуди гіршого за Росію) своїх же громадян.
7. «Людей ловлять і кидають на м’ясо»
Жодного слова про оборону, про обов’язок чи про право на захист своєї країни — лише образ «жорстокої машини» ТЦК, нормалізація (і навіть пропаганда) ухилянства, дискредитація ЗСУ.
Наразі це все активніше застосовується в інформаційній війні Росії проти українського народу.
8. «Армія не цінує життя солдатів»
Цей меседж завуальовано з’являється у фразах про «гарматне м’ясо» або «ніхто не думає про людей». Він має дві цілі: демотивувати мобілізацію та посіяти зневіру в тих, хто вже служить.
9. «Потрібен мір, а не перемога»
В обох інтерв’ю озвучується ідея, що нібито єдина адекватна стратегія — це «мір між Україною та Росією». Ті ж, хто говорить про перемогу України, відновлення справедливості та про повну відповідальність агресора (не лише Путіна, а всіх росіян!), подаються як «агалдєлиє націоналісти», «радікали» або «ті, хто розколюють суспільство».
10. «Я поза політикою, я просто артист»
Ще один улюблений трюк — зняття відповідальності. «Я/він/вона не політик, я/він/вона не експерт, я просто музикант/артист/комік». Подається це так, ніби людина «поза війною» і «вище за конфлікти». Насправді ж це класична спроба пропетляти між крапельками: бути і вашим, і нашим — і щоб і в Москві не образилися, і в Києві ще лишилося трохи фанів.
Такий наратив небезпечний тим, що він нормалізує байдужість і відбілює тих, хто свідомо транслює проросійські меседжі. Бо у 2025 році «я поза політикою» означає лише одне: ти вже зробив політичний вибір — проти своєї країни.
Всі ці меседжі — небезпечна отрута. Вони не завжди виглядають як відверта пропаганда, навпаки: вони пакуються в обгортку «другого мнєнія», «здорового ґлузду», «турботи про людей», «людяності», «своєї правди» тощо. Саме тому вони так легко поширюються і споживаються.
І насамкінець. Ці інтерв’ю — не розмови росіян з українцями, як нам намагаються впарити.
Це розмови росіян, які самі долучилися до становлення фашистського режиму на Росії, а тепер втікли і просто з боку спостерігають, як Росія вбиває українців.
І це не українці з ними говорять, а манкурти-зрадники, які, незважаючи на свій паспорт і місце народження, не мають ні української ідентичності, ні української сміливості, ні української гідності.
