Республіка під прицілом

21 липня 2025 року — чорна дата для української державності. Служба безпеки України провела масовану операцію проти Національного антикорупційного бюро: обшуки у 15 детективів, паралельно — у САП, під виглядом перевірки режиму секретності. Все без санкцій суду, все в стилі пізньої СДПУ(о) і Януковича: “раптом, швидко, одночасно”.

Офіційна версія — “кріт з ФСБ в НАБУ”, “зрада”, “агентура ворога”. Неофіційна — значно ближча до істини: НАБУ впритул підійшло до теми оборонних закупівель дронів, де засекречені мільярди розподілялись між фірмами, пов’язаними з оточенням Зеленського, Єрмака і Арахамії. Детективи зібрали достатньо матеріалів для підозр. І в цей момент — СБУ вдирається до них.

Це не про розвідку. Це про політичну зачистку. Цілеспрямовану й узгоджену. І тут неважливо, була агентура чи ні — реальним “ворогом” виявилися не російські шпигуни, а українські слідчі, які наблизилися до недоторканних.

Дрони як причина: хто ховається за секретними контрактами?

Ринок українських дронів за два роки виріс з нуля до десятків мільярдів гривень. Але це не ренесанс ОПК — це ренесанс схем. Основні замовлення отримують структури з роздутими кошторисами, фіктивною потужністю, а іноді — з відсутністю будь-яких результатів. Це не “Армія дронів”. Це — армія друзів.

За даними “Української правди”, НАБУ готувало підозру Миколі Міндічу — бізнес-партнеру Зеленського і тіньовому розпоряднику “оборонних” потоків. Але таку справу ніхто не пробачає.

Виробники дронів-дальнобоїв, у які вливаються мільярди — не мають успішної статистики на фронті. При цьому не фінансується виробництво ракет, засобів РЕБ, аналогів “шахедів”. Це вже не про неефективність — це про системний саботаж пріоритетів війни, коли гроші витрачаються не туди, де потрібно, а туди, де “освоїти” легше.

НАБУ, за неофіційними джерелами, відкрили щонайменше п’ять справ, які пов’язують оборонні закупівлі із компаніями, підконтрольними “довіреним особам” — від Арахамії до Татарова. Справи були на фінальній фазі.

І саме тому — обшуки. Бо в цій системі корупціонер — недоторканний, а детектив — загроза державності.

СБУ як каральна гвардія Банкової

Служба безпеки України більше не виконує функцію державного арбітра. Вона перетворилась на приватну силову службу правлячого режиму, завдання якої — захист “своїх” від правди. Ім’я цьому явищу — гібридний авторитаризм.

Коли СБУ з’являється в САП у момент відрядження керівництва — це не перевірка, це рейдерство. Коли вона вилучає документи з грифом “таємно” щодо діючих розслідувань — це підрив правосуддя. А коли вона робить це одночасно в кількох містах, — це політична операція з усунення незалежних слідчих.

Насправді, СБУ мала би захищати НАБУ від зовнішнього втручання. Але тепер — сама це втручання і реалізує. Бо ворог для Банкової — не агент ФСБ, а правда про корупцію в обороні.

Ерозія інституцій: фінал реформи чи початок диктатури?

Незалежні антикорупційні органи були єдиним результатом післямайданного перезавантаження держави. НАБУ і САП — інститути з автономією, спроможністю і довірою. Їх створювали не під одного президента, не під одну політичну моду. А тепер — Банкова вирішила знести їх до фундаменту.

Після липня 2025 року можна сміливо казати: інституційний баланс в Україні зламано. Є президент, є силові відомства, є медіа, є потоки. Але немає нікого, хто може зупинити корупцію на рівні топів. Всі решта — або під тиском, або на гачку, або під ковдрою страху.

Ми повертаємось у систему, де “незалежність” — це лояльність, а “державність” — це покірність вертикалі.

А що робить Захід?

Поки посли G7 “висловлюють стурбованість”, Банкова штурмує НАБУ. Поки європейські чиновники роздають ритуальні фрази про “прогрес реформ”, СБУ читає оперативні справи, які не мають бачити сторонні. А Зеленський тим часом просить гроші “на оборонку”, маючи на увазі фірми своїх друзів.

Чи розуміють це в Брюсселі?

Чи бачать це в Вашингтоні?

А головне — чи хочуть бачити?

Бо реальність така: режим, що знищує слідчих замість корупціонерів, не є союзником у війні проти Росії. Він є її дзеркалом. І те, що українські солдати захищають на фронті — держава, честь, закон — Банкова розстрілює в тилу. Не кулями. Слідчими справами. Обшуками. Дискредитацією.

Це і є московський план

І ось головне.

Ми роками шукали “руку Москви” в політиці. А вона сиділа у Кабміні. У СБУ. В закупівлях дронів. У голосах, які кричали “не час для критики”.

Бо що потрібно Кремлю? Щоб Україна:

— втратила антикорупційні органи;

— перетворилась на ручну квазі-державу;

— загрузла у фальсифікованих закупівлях;

— дискредитувала сама себе перед Заходом.

Все це відбувається прямо зараз. І не з волі російських танків. А з волі української влади. Влади, що стала продовженням проекту “Голобородько” — того самого телевізійного фейку, з якого все почалося. А тепер — офіційне оформлення диктатури.

Законопроєкт №12414, який щойно проштовхнув правоохоронний комітет Верховної Ради, повністю підпорядковує НАБУ і САП Генпрокурору, а той — напряму призначається Зеленським.

Це — кінець незалежного слідства.

Це — повернення в 2012-й, у прокурорську вертикаль ручного контролю.

Це — закінчення епохи антикорупційної реформи.

А головне — легалізація безконтрольного втручання в справи проти найближчого оточення Зеленського.

Хочеш зняти підозру з корупціонера — зроби його топпосадовцем.

Хочеш «не дати НАБУ нічого розслідувати» — признач свого Генпрокурора.

Висновок: або республіка — або режим

Цей текст — не про СБУ. І не лише про НАБУ. Це — про точку біфуркації. Ми або будуємо Республіку — з автономними інститутами, контролем влади, верховенством права. Або залишаємося в режимі Зеленського, де вся влада зосереджена у руках кількох фігур, де кожен, хто розкриває корупцію, стає ворогом, і де війна — лише ширма для грабунку.

Вибір ще є. Але часу — вже майже нема…».