Нас прийшли навчити, як поважати живодера, який у цей момент перетравлює наші зіжрані руки й ноги.
Треба мовчати і не провокувати його.
Нехай він пережовує повіііільно.
А жертва — вона ЛУЗЕР. Вона нецікава Великій Америці.
Ось великий живодер — це величина, Істинний арієць.
А ви, неарійці, всі в сад, ви нецікаві.
Замовкніть, коли вас грабують і ґвалтують. Дружіть із живодером і дітей навчіть, і онуків навчіть розслаблятися й отримувати задоволення. …
Дякуємо, дохідливо, ми тямущі.
Це все, що нам потрібно було зрозуміти про нинішнє обличчя Америки.
Скельцями всередину, як то кажуть.
Зате зрозуміло з першого разу.
На відео — пресконференція сатани, в якій офіційно оголошено, що Америка на боці зла.
Раша, хамас, Іран, Корея….і США разом.
З усіма наслідками, що випливають…
Олена Гонтар
Добре памʼятаю, як сильно мене дратувало те, що Зеленський, коли став президентом, боявся вимовляти навіть прізвище Путіна, не кажучи вже про те, щоб називати його злочинцем і вбивцею. Я дивилася і уважно слухала всі заяви, промови і пресконференції, де Зеленський не називав Росію агресором і окупантом, а завжди обережно говорив «та сторона».
– Що йому згадувати, а що ні, – це особиста справа Зеленського – казав про це тоді Медведчук – голова політради ОПЗЖ, який прийшов депутатом до парламенту саме за Зеленського.
– Гарант Конституції України, гарант законності мав би все таки почитати принаймні закони України, які говорять про те, що Російська Федерація – це є країна-агресор, – зазначали представники націонал-демократичної опозиції з «Європейської Солідарності».
– Президент України має керуватись законами України, Конституцією України і в цьому випадку також тим, що стосується визнання Російської Федерації як країни, яка незаконно анексувала Крим і здійснила агресію на українському Донбасі, – наголошували представники фракції «Голос».
Навіть західні партнери казали, що це «сили, які керовані Російською Федерацією» і це «агресія Російської Федерації проти України».
Але президент Зеленський вперто продовжував називати агресивну Росію «тією стороною», а російські окупаційні сили – «бойовиками».
Означало це лише одне: президент Зеленський намагався «сойтісь гдє-то по-сєрєдінє» й ціною національних інтересів України домовитись з Кремлем. Зеленський щиро вірив в те, що Путін хоче миру, і що війна продовжується лише тому, що була «вигідна Порошенку».
Знайдіть тепер бодай якусь відмінність цієї риторики з риторикою Трампа і його адміністрації зараз.
Трамп не називає Путіна диктатором і вбивцею (як робив це Байден!), і щиро вірить, що вже скоро побачить в очах Путіна «мір».
Трамп фактично звинувачує президента Зеленського (і президента Байдена!) у розвʼязанні великої війни та в небажанні закінчувати війну через «особисту вигоду» Зеленського тощо.
Американський держсекретар Марко Рубіо заявляє, що США проголосували проти резолюції ООН, яка засуджувала російську агресію проти України, бо вона суперечить зусиллям Вашингтона посадити обидві сторони за стіл переговорів і припинити війну.
Можемо чітко констатувати: Трамп і його команда проходить зараз той самий шлях, який Зеленський і його оточення/прихильники проходили у 2019 році.
Єдина суттєва різниця, яку дуже важливо розуміти: на країну Трампа Росія таки не нападала, тож його бажання укласти з Росією угоду (deal), пожертвувавши національними інтересами України, може нікуди не зникнути до кінця його каденції.
