Мільярди на телемарафон, низькопробні вульгарно-примітивні квартали на телебаченні — гроші платників податків є.
А от фінансувати українську культуру, щоб кожен розумів, знав, відчував, що таке бути українцем і що ми боремося не за шаурму — це вже загроза політичній безпеці.
Volodymyr Omelyan
Можна скільки завгодно розповідати, що нинішня війна є війною за право українців бути собою, а не частиною «русского міра». Можна безкінечно повторювати, наскільки важливою в умовах цієї війни є міжнародна суб’єктність України і позитивне сприйняття нашої країни у світі. Можна навіть регулярно захоплюватися діями уряду Симона Петлюри, який у неймовірно важких умовах відкрив Україну світові через організоване державою міжнародне турне республіканської капели зі знаменитим «Щедриком».
Але варто прочитати проєкт державного бюджету на 2025 рік, як стає очевидним: все це для нинішньої влади лише слова. Людям, які ухвалюють ключові рішення в державі, катастрофічно бракує розуміння базової речі: тією невидимою силою, яка робить нас єдиною нацією всередині країни і через яку ми можемо бути зрозумілими для світу, є українська культура.
Безумовно, найбільше ресурсів і найбільше зусиль ми маємо приділяти армії. І збільшення видатків міністерства оборони у 2025 році на понад 400 мільярдів гривень – до понад 1,5 трильйона – заслуговує на повну підтримку, як і збільшення видатків на інші структури сектору безпеки та оборони. Скорочення другорядних видатків для концентрації ресурсів для перемоги у війні є безумовно зрозумілим і виправданим.
Але вкрай недалекоглядно вважати другорядною політику в галузі культури, надто – у час війни за ідентичність. А саме це демонструє урядовий проєкт бюджету. Мало того, що всі державні видатки на культуру становлять, як і в цьому році, жалюгідні 10 мільярдів гривень (0,3% усіх видатків у бюджеті 2024 і 0,25% видатків проєкту бюджету на 2025 рік). Так найбільших скорочень (в рази!) зазнали саме ті програми, які при розумному управлінні можуть дати найбільший ефект. Наприклад, фінансування Українського інституту книги хочуть зменшити з 466 до 178 мільйонів, знищивши програму допомоги на придбання книг для української молоді. Бюджет Українського культурного фонду зменшують з 215 мільйонів до 145. Український інститут національної пам’яті замість 74 мільйонів отримає 69. Майже в 7 разів — з 515 до 76 мільйонів – скорочуються видатки на створення Національного військового меморіального кладовища, де мають бути поховані загиблі герої.
І все це на тлі системної гуманітарної та інформаційної політики нашого ворога, який добре розуміє, за що точиться ця війна. Росіяни системно руйнують наші бібліотеки, музеї, друкарні, тотально викидають із публічного вжитку українську мову на окупованих територіях, і водночас завозять на ці території величезними накладами російські книжки, масово виробляють фільми, серіали, дитячі мультфільми. У власних смартфонах мільйони українців, у тому числі і діти, масово споживають російські відосіки, мультики та музику. І це лише верхівка айсберга «русского міра», небезпеку якого не можна недооцінювати.
Росіяни витрачають шалені кошти на просування російських наративів як у самій Росії і на окупованих нею територіях, так і по всьому світу.
Натомість наш уряд в умовах величезного запиту на українську культуру у світі знову, як і в попередні роки, вирішив, що найкращою відповіддю на цей запит буде позбавлення належного фінансування Українського інституту при МЗС. Про яку ефективну культурну дипломатію може йти мова, якщо бюджет Українського інституту становитиме 65 мільйонів гривень?
Зрештою, що говорити про культурну дипломатію, якщо і видатки на звичайну дипломатію скорочуються майже на 400 мільйонів! І це в умовах, коли робота наших посольств має вкрай важливе значення для підтримки України зарубіжними державами.
Ця «економія» на копійках у підсумку призводить до втрат або затримок надходжень мільярдів і мільярдів доларів. Не кажучи вже про непоправні втрати, які жодними грошима виміряти не можна.
І коли замість того, щоб усвідомити ці очевидні речі, урядовці розповідають, що нічого не поробиш, адже «грошей нема», варто просто уважно прочитати той самий проєкт бюджету на 2025 рік і переконатися, що для багатьох організацій гроші не просто є, а їх стає значно більше, ніж у році 2024. Наприклад, така організація як Бюро економічної безпеки, отримує в півтора рази більше грошей, ніж цього року – майже два мільярди. І це далеко не поодинокий приклад. Зрештою і в самих видатках мінкульту півтора мільярди гривень складають витрати на так званий телемарафон, канал «Freedom» та інші взірці бездарного витрачання державних коштів.
Якщо влада й надалі демонструватиме настільки безвідповідальне ставлення до культурної і загалом гуманітарної політики, наслідки для всієї країни будуть дуже тяжкими. У світовій історії немає прикладів успішного розвитку держав, які нехтують національною культурою і не інвестують у її розвиток.
Volodymyr Viatrovych
Під час війни з нацистською Німеччиною Черчиллю принесли на розгляд бюджет Великої Британії. Погортавши документ, він запитав:
— А де ж витрати на культуру?
— Так війна ж іде! Яка культура?
— Якщо немає культури, навіщо ми тоді воюємо? — здивувався Черчилль.
А для української влади, зокрема особисто для Президента Зеленського, бюджет на культуру під час війни такої важливості немає.
Безумовно, під час війни, основний бюджет має бути спрямований на армію, а всі другорядні видатки мають бути скорочені.
Але відколи це культура стала другорядною, особливо під час війни за ідентичність, в якій саме культура є бронею для виживання та безпекою для існування нації?
Сто років тому, також під час війни за існування Української Держави, завдяки нашій культурній дипломатії, Щедрик став найвідомішою американською різдвяною мелодією Carol of the bells, і є таким до сьогодні.
Українська республіканська капела Олександра Кошиця поїхала до Європи, а згодом — до США за задумом, підтримкою та промоцією Симона Петлюри — показати на прикладі української культури, а саме музики, що ми — не більшовики, навпаки — ми воюємо з більшовиками.
Одна з європейських рецензій на Щедрик була наступною: «Уряд Української республіки підтримує національну культуру так високо, що є ідеалом для інших держав».
Це було сто років тому, коли ми, на жаль, таки програли більшовикам країну, але не програли культуру, як би вони не намагалися її знищити за всі ці десятиріччя.
Але зараз російські неочекісти повторювати власних помилок не збираються. Їхня мета — «добити» все українське, й українську культуру — як основний корінь ідентичности.
Без збереження й розвитку української культури, без її голосу в світі, нам не перемогти у війні за існування української нації.
Але, на жаль, українська влада цього не розуміє. Бо щоб це розуміти, треба думати про державу та націю трохи більше, ніж про себе та свої рейтинги.
Бо гарні промови, виступи на найбільших політичних майданчиках та визнання у всьому світі ще не роблять тебе ні Петлюрою, ні Черчиллем.
————
