На початку візиту Московського патріарха Кирила в Україну газета «Експрес» поставила кілька питань Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету.
— Останніми місяцями російський патріарх Кирило зачастив в Україну. Складається враження, що він сприймає УПЦ МП як свою єпархію. Чи не нівелює він таким чином її самостійність?
— Патріарх Кирил – прихильник централізації влади. Очоливши РПЦ, він поставив собі за мету зміцнити владу і вплив Московського патріарха настільки, щоби вони були сильними не тільки в самій Церкві, але і в політиці та в суспільстві, не тільки в Росії, але й за її межами. Для досягнення цієї мети патріарх висунув концепцію «русского мира» – стару концепцію про Москву, яка є нібито «третім Римом», тільки перелицьовану для умов ХХІ століття. Ця концепція є ворожою щодо української державності, бо «русский мир» передбачає тісну інтеграцію України з Москвою, яка ніколи не поважала і досі не поважає нашої державності.
УПЦ МП двадцять років тому отримала права незалежності та самостійності в управлінні. Ці права виділяють її з усіх інших частин Російської Церкви, бо ні в Білорусі, ні у Прибалтиці, ні в Молдові, ні у Казахстані та Середній Азії структури РПЦ не мають такого рівня самостійності. А структура УПЦ МП – це майже половина всієї структури Московського патріархату! Тому на цю самостійність в Москві дивляться косо, адже вона не вписується у централізаторську політику Кирила.
Патріарх Кирил підозрює митрополита Володимира та деяких інших ієрархів в тому, що вони схильні до автокефалії. Тому глава РПЦ і їздить в Україну – щоби просувати свій «русский мир» і щоби впливати на УПЦ МП з метою не дати їй віддалитися від Москви.
Слід розуміти, що насправді УПЦ МП не самостійна, бо якби вона була такою, то там би самостійно приймали важливі рішення. Але на прикладі підготовки до діалогу між нею і Київським Патріархатом ми побачили, що на УПЦ МП є тиск з боку Москви, і не все, що там хотіли би, Москва дозволяє робити.
— Чи є небезпека, що патріарх Кирило за активного сприяння української влади візьме під контроль усе православ’я нашої держави?
— Ні, такої небезпеки немає. Патріарх Кирил хотів би, щоб так було, бо він вважає, що з допомогою держави це можна зробити. Але він помиляється, бо Україна – не Росія. Українська влада не може не зважати на те, що у нас існують різні конфесії, що в законі визначена їхня рівність. Невже держава буде порушувати закони лише тому, що так хоче Кирил? Думаю, що не буде.
Бо у нас вже був гіркий досвід подібного втручання, коли у 1995 році хотіли зруйнувати Київський Патріархат. Тоді, під час похорону патріарха Володимира, проти нас кинули міліцію. Думали, що ми злякаємося, розбіжимося. І що? Церква не тільки не розпалася, а навпаки – зміцніла, бо навколо Київського Патріархату об’єдналися всі національно-демократичні сили. І сам тодішній президент Леонід Данилович Кучма змінив свою думку – якщо спочатку він був до нас погано налаштований, то потім став виступати за єдину Помісну Церкву.
Згідно даних соціологічних опитувань нас підтримують понад 30% населення України – а це 14 млн. людей. Хіба може держава піти з ними на конфлікт лише для того, щоби виконати побажання Московського патріарха? Якщо він так думає – то він глибоко помиляється.
— На Вашу думку, яка головна мета такої активності діяльності російського Патріарха на українських теренах?
— Його головна мета – політична: утвердження «русского мира». Він хоче збудувати нову Російську імперію, але таку, де головним центром буде Московський патріарх, який стоятиме над державами і їхніми президентами. Для цього йому потрібно зміцнювати вплив Росії на Україну. В цьому його підтримує і російська державна влада, яка зацікавлена в інтеграції України в Росію. Але цього в більшості не сприймають в Україні, і ми це бачимо серед інтелігенції, за відгуками у пресі. Прихильників єдиної Помісної Православної Української Церкви значно більше, ніж прихильників «русского мира», бо навіть в УПЦ МП цей «мир» підтримує меншість. Тому Московський патріарх може бажати – але його бажання збудувати нову імперію не справдяться. Бо ми віримо і бачимо, що Бог благословив бути Україні незалежною державою, а Українській Церкві – помісною і автокефальною.
