Я нічого не писав про огидний номер Кварталу-95, про футболки «Ухилянт», про те що як з’ясувалося, син Мосейчук сидить за кордоном і служити в ЗСУ не збирається.
По-перше, не бачу сенсу. Влада явно вирішила зробити ухилянтів винними у всіх провалах на фронті. Ну тобто, організувати оновлення даних у ТЦК вони не можуть, поліцію і місцеву владу до мобілізації не залучають, українців за кордоном мордують, поліція під бронею, 85% військовозобов’язаних (переважно — ядерний електорат Зеленського) сидять у тилу і розповідають як вони героїчно донатять на ЗСУ 200 грн на місяць — а винним роблять гіпотетичного ухилянта.
Я внесу ясність. Я не маю претензій до працівників залізниці, електромереж (по яких стріляють), Нової пошти, комунальних служб, працівників підприємств що приносять країні живі гроші, простіше — до всіх працівників критичної інфраструктури і підприємств, що дають броню. Я не з чуток знаю, війна — не тільки штурм посадок і чергування на нулі. Аби арта стріляла точно, над ціллю має літати БПЛА. А аби БПЛА літав, хтось має його зробити, хтось — облітати у тилу, а хтось — навчити пілота, при чому так, аби апарат не був втрачений на першому-третьому вильоті.
А маю претензії до тих, хто бігає від повісток і тих хто на повістки не з’являється — а таких чимало.
Але толку галасувати про них зараз? Сказано вже все що можна. Далі розмова буде після війни.
І отут — друге. Так, «Квартал-95» відкрито знущається з військових, а ухилянти в тилу ходять героями і навіть не приховують що вони бігають від армії. І це, як на мене, дуже добре. Це не дає нам, тим хто служить, впасти в ілюзії.
Так, ці типи нас зневажають. Так, після війни вони будуть силитися з одного боку заткнути нам роти «пільгами і виплатами», які швидко зжере інфляція, а з іншого боку — розповідати як вони нас «туди не посилали».
Повірте, це буде масово. Об нас намагатимуться витирати ноги і записувати в люди другого сорту.
Тому ми-фронтовики, маємо щильно триматися один за одного. Побратим за побратима. Допомагати одне одному. Працювати одне з одним. Ми прикривали одне одного вогнем і дилилися одне з одним пакетом сухпаю? Ми опікувалися слабшим зі свого взводу і тягнули його за собою? Те саме маємо робити в бізнесі та на державні службі.
А кожного хто лізтиме у владу ми маємо гучно питати: «Пане коханий, а чим ти довів, що Україна тобі не байдужа? Ти водив потяги? Ти ремонтував розбиту «Шахедом» електромережу? Ти служив у ЗСУ? Чим ти займався, коли Україна була у скруті?» Мусимо питати і вимагати відповіді.
А ще ми мусимо стати владою. Ми. Ветерани. Бо ветерану не треба доводити свій патріотизм, він за свою країну життям і здоров’ям ризикнув.
Кожна футболка «Я ухилянт» і кожен огидний номер «Кварталу» — нам нагадування.
Вони нас не посилали — не їм казати що нам робити тепер.
