Якщо уважно читати зведення нашого ГШ, то щодня можна побачити повідомлення про «позиційні бої» на всіх напрямках. Серед причин — погода. А також відсутність в обох сторін ресурсів для рішучого наступу принаймні з обмеженими цілями.
Ба більше, росіяни, закидаючи в горнило боїв усе, що під руками є, не здатні, навіть гіпотетично досягнувши тактичного успіху на будь-якому напрямку, розвинути його в оперативний. Просто нічим розвивати. Але цей факт не підстава розслабитися.
Три гарячі цехи сьогодні, де прослідковуються спроби противника послідовно й наполегливо створити якусь перемогу, — Синьківка Харківської області, Авдіївка й Новомихайлівка Донецької області.
Гарячою є ділянка Роботине — Вербове, де ворог силами двох десантно-штурмових дивізій, 7-ї та 76-ї, останні три місяці намагається ліквідувати наш плацдарм, утворений неймовірними зусиллями бригад зі складу оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» минулого літа. І ворогу це хоч і повільно, але вдається: Сили оборони утримують близько двох кілометрів уздовж першої позиції ворожого оборонного рубежу. Це сумно, але як є.
Кринки залишаються епіцентром боїв на лівому березі Херсонської області, де наша морська піхота — реальні титани — кров’ю пише історію Корпусу морської піхоти ВМС ЗС України. Переважно ворожою. 70-та дивізія росіян силами 70-го мотострілецького полку за підтримки то одних, то інших намагається відвоювати Кринки, але кожного разу щось іде не за планом. Колосальні втрати людей, бронетехніки. Ворог мусив пару тижнів тому провести цілу операцію з евакуації битих танків і БМП з поля бою та його околиць. Така активність — очевидна ознака браку бойових машин для подальших атак.
Нашим там також нелегко: Дніпро та протоки замерзли, постачати будь-що й забирати поранених — вкрай складна задача. Тим паче — розширяти плацдарм. А це слід зробити, щоб відігнати ворога, який бажає стріляти по мирних містах і селах на правому березі. Збиття декількох ворожих бомбардувальників й аж цілого літака дальнього радіолокаційного виявлення А-50, ураження повітряного командного пункту Іл-22 суттєво полегшує життя й оборонцям плацдарму, й усім, хто на правому березі.
Повернімося в гарячі цехи.
Синьківка. Ключ до Куп’янська. Ворогу конче потрібно вийти на східний берег річки Оскіл. Бої тривають на околицях Синьківки, де 25-та бригада противника чіпляється за кожну канавку, щоб повзти на Харківщину. Минулого тижня противник на північно-східній околиці села відвоював 200 м позицій, котрі втратив тижня позаминулого. Інші точки напруги — Кислівка й Петропавлівка, де точаться запеклі сутички за лісосмуги. Картинка така: ворог рветься на Куп’янськ уздовж доріг Лиман Перший — Куп’янськ і Сватове — Куп’янськ, паралельно розраховує вийти на Оскіл на ділянці від Дворічної до Синьківки. 15-й мотострілецький і 26-й танковий полки противника діють на напрямках Ягідне — Іванівка та Ягідне — Кислівка. Підтримати ці зусилля намагається 27-ма бригада противника, котра хоче обійти Стельмахівку з півночі. Нічого путнього з цього не виходить, тому все, як заповів товариш Жуков: треба більше людей. Бригаду посилили 1431-м полком територіальних військ і штурмовими групами 7-го мотострілецького полку 11-го корпусу Балтійського флоту. З погляду військової науки виглядає це все дико: бригада, посилена полком? Полк наступає у смузі наступу бригади? Хто ким керує? Як вони взаємодіють? Полк просто роздали на поповнення втрат бригади? Наркомани, одним словом. Викликайте поліцію.
Сили оборони утримують декілька зручних позицій на схід від Синьківки і звідти кладуть край будь-яким спробам ворога рухатися на захід скільки-небудь значними силами.
Робота з гаубиці М777 артилеристів 406 окремої артилерійської бригада ім. генерал-хорунжого Олексія Алмазова, 14 січня 2024 р.
Авдіївка. Просто пекло. Пародія на вибори в Росії — 17 березня, тому армії поставили задачу захопити Авдіївку до 1 березня, у крайньому разі до 10. Тому й напруження сил і ресурсів. Земля то замерзає, то розмерзає, погода переважно не годиться для польотів (приятель казав, що за місяць піднімав у повітря БпЛА Н10 Poseidon лише чотири рази — надто низькі хмари. Основа дій у повітрі — на мавіках і fpv. Задум ворога — оточити гарнізон Сил оборони в Авдіївці, тож він намагається прорватися з півночі через Степове на Орлівку й туди ж з півдня від Водяного через Сєверне й Тоненьке. Інтенсивність штурмів зростає щотижня, але бригади угруповання «Таврія» стоять непохитно, у Степовому навіть погнали ворога на східну околицю. І він здивувався такому повороту, лише 19 січня 10 разів атакував, але на ранок 20 січня догорає все на тій самій околиці Степового. Хоча на 100 м просунувся південніше села.
Котрогось ворожого полководця навідало прозріння, і він чи вони вирішили не атакувати коксохім у лоб, а обійти його. Так, 114-та донецька бригада намагалася атакувати, наступаючи з боку Веселого й Кам’янки. Не знаю, що там у них з навігацією, але штаб бригади якимось чином не помітив на карті ставків, котрі довелося обходити, розділивши сили навпіл. Ясна річ, бити ворога послідовно легше, ніж одночасно, і цю можливість «Таврія» не згаяла. Крім того, Сили оборони втримують позиції поблизу піщаного кар’єру, що сприяє обороні коксохіму. Наші зруйнували спроби 30-ї бригади росіян вийти на цей рубіж і таким чином забезпечити лівий фланг 114-ї. Як кажуть: а ось вам! Результат — ворогові нічого не вдалося, купа спаленої техніки, чимало росіян валяється на полі між ставками й біля кар’єру. Напруження боїв ілюструє відео нашої 47 бригади, яке зафіксувало, як БМП Bradley в цілком джентльменському двобої розібрало ворожий Т-90, ясна річ, новітній і аналоговнєтний.
Не все так само пухнасто на інших ділянках Авдіївського району оборони. Невеликі групи піхоти противника незначно пройшли в житловий сектор у східній частині міста.
Новомихайлівка. Противник просувається до шосе Марʼїнка — Вугледар. і «Таврія» поки що зупинити його не може. Лише стримує просування. Замисел росіян — наступаючи вздовж дороги Марʼїнка — Вугледар, вийти в тил 72 бригаді Сил оборони на Вугледарському плацдармі й ліквідувати цей виступ. Дії противника свідчать, що йому непринципово когось оточити на плацдармі, розсікти його фронтальним ударом чи в будь-який спосіб змусити чорних запорожців відступити із займаних ними позицій. Ворогу муляє сам плацдарм, котрий зручний для подальших дій у напрямку Волновахи й Маріуполя. Щоб реалізувати цей план, російське командування в районі Мар’їнки почало перегруповувати сили: на напрямку Мар’їнка — Побєда тепер діє 103-й полк 150-ї дивізії 8-ї армії противника, на напрямку Олександрівка — Новомихайлівка — посилений батальйон 155-ї бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту, на напрямку Славне — Новомихайлівка розтягнулися підрозділи 39-ї бригади, які діють і з боку Солодкого. Зараз Сили оборони тримають Новомихайлівку, руйнують спроби охопити населений пункт і завзято пручаються ворожим намаганням посунути наші війська в напрямку Костянтинівки.
Слід очікувати, що ворог зосередить свої зусилля на північ від Новомихайлівки й атакуватиме в напрямку Антонівки й Костянтинівки через село Побєда, сковуючи наших у Новомихайлівці фронтальними атаками. Але якщо в районі Вугледара замаячить 57-ма бригада ворога, то це стане індикатором «комплексності» вирішення проблеми Вугледарського виступу: крім як атакувати в лоба, аби розсікти бойові порядки «Таврії» під Вугледаром, там їй робити нічого.
Росіяни заворушилися на Лиманському напрямку, але тут зарано щось казати, трохи зачекаємо.
Якщо на ці події подивитися зі стратегічного рівня, то висновок такий: противник володіє ініціативою та визначає місце, темп і розмах своїх операцій. Це вкладається в бачення анонсованої головнокомандувачем ЗС України «активної стратегічної оборони». Хоч стратегія і має досить консервативний вигляд, але іншого шляху сформувати потрібні резерви, навчити їх і всебічно забезпечити немає. Лише в такий спосіб можна повернути систему ротацій на передньому краї та надати військам відпочинок. Хотілося б, щоб це відбулося за пів року, але реальність суворіша. Мабуть — рік.
Доктрина наших партнерів визначає активну оборону як «застосування обмежених наступальних дій і контратак, щоб перекрити спірну територію або позицію для ворога». Тому Сили оборони цей рік проведуть не лише в окопах. Важливим аспектом забезпечення активності оборони є наявність наступальних можливостей. І такі дії можливі вздовж всієї лінії фронту, а місця їх проведення визначатимуться місцями концентрації цих можливостей. За відсутності останніх контрудари/контратаки будуть лише виснажувати наші й так обмежені ресурси. Про це добре сформулював колишній міністр оборони України Андрій Загороднюк у своєму інтерв’ю Financial Times: «Зосередження на обороні без будь-якого наступального компоненту було б помилкою історичного масштабу для України». Помилка нашого ГШ покаже світу нездатність України виграти війну.
Стратегічна пауза, котру беруть Сили оборони, автоматично дає ворогу час і можливості привести себе в боєздатний стан, розгорнути оперативні й стратегічні резерви, за що згодом Україні доведеться заплатити кров’ю, сльозами й руйнуваннями. Щоб мінімізувати цей негатив, варто розгорнути операцію підтримки, у рамках котрої завдавати ударів по інфраструктурі противника, логістиці і в стратегічній, і оперативній глибині його території. Паралельно ворог вживатиме аналогічних заходів проти нашої держави, усіляко впливаючи на складові нашого оборонного потенціалу, необхідного для стратегічного наступу.
Ну і про партнерів: президент США Джо Байден, радник з національної безпеки Джейк Салліван і директор національної розвідки Авріл Гейнс зустрілися із законодавцями США 17 січня й закликали їх підтримати додаткову безпекову допомогу Україні. Вони заявили, що системи протиповітряної оборони й артилерійські боєприпаси є ключовими потребами, ці запаси можуть бути вичерпані без додаткової допомоги США, що позбавить Україну можливості завдавати дальніх ударів по окупованому Криму й Чорноморському флоту агресора. Неможливо допустити навіть короткочасну паузу в постачаннях, адже це дає Росії шанс відновити темп накопичення зброї, котру виробляють на болотах, а також Іран і Північна Корея.
І про сумне: за оцінками розвідок наших партнерів, війна триватиме щонайменше два роки, а за геть песимістичними оцінками — до п’яти років.
