Питання просто бринить у повітрі, тому саме час його поставити. Владо скажи. Ти багато смердиш вустами депутаткині Мар’яниБ на адресу військових, мовляв, вони не надають плану війни на 2024 рік. Владо, а ти план на існування країни на 2024 рік маєш?
Команда Зеленського від самого початку вторгнення дотримувалася одної і тої самої політичної тактики – вона переконувала українців, що все скоро завершиться. Почав цю тему славнозвісний Арестович, який нині заявляє що нам треба негайно домовлятися з Пуйлом та виставляти колективний позов Заходу. Тезу підхопили пропагандист ОПУ Подоляк, керівник ГУР генерал Буданов, керівник фракції «Слуга народу» Арахамія тощо.
Скажемо чесно, говорили українцям як раз те що вони хотіли чути. Я гарно пам’ятаю яке ниття здійнялося, коли генерал Залужний з притаманною йому армійською прямотою рубонув правду-матку про те що війна явно надовго. Але існує різниця між пересічними громадянами, які хочуть перманентної казочки – і між владою, обов’язок якої дбати не тільки про нервовий спокій своїх виборців. Влада має дбати про Україну. На далеку перспективу. Вона дбала?
Особисто я бачу, що влада дбала лише про свою власну гарненьку позу. Про те, аби подобатися масам. Президент Зеленський красиво їздив до лідерів західного світу з неголеною пикою у потертій флісці-боневтіківці, і там з трибун закидав керівникам західних країн, як вони-зарази погано Україну підтримують. Коли ми казали, що такими темпами Зеленський уб’є підтримку Заходу Україні – нам у відповідь смерділи «порохоботи нагнітають». Коли міністр оборони Британії Бен Уоллес не витримав і відкрито заявив, що Україна має бути більш вдячна Заходу за допомогу, відповіддю йому було пихате обурення прибічників ЗЕ, мовляв «скільки разів нам казати «ку»?
Де та пиха зараз? Вже не кортить обурюватися? Ну от, ми вже не наступаємо – ми думаємо як втримати те що ми ще контролюємо. Так краще?
Це стало новиною? Так це через те, що шанувальники ЗЕ нас категорично не хотіли слухати. Бо ми попереджали, що Захід нам взагалі нічого не винний, ми не зв’язані договором про військову допомогу, що Захід допомагає нам виключно тому що його і наші цілі на якийсь час збіглися. Ми писали, що Захід украй цинічний і що коли йому буде вигідно, він спокійненько кине нас на розправу, так само як Британія і Франція у 1919 р. кинули на розправу червоній Москві Дієву армію УНР, яка вже тоді ледве жевріла. Ми попереджали, що Захід дбає виключно про свої інтереси. Нас чули? Агов, журналісти, які закидали західним елітам: «Скажіть своїм виборцям що ви проти допомоги Україні!» Західні еліти своїм виборцям те сказали. Виборці схвалили. Вам стало краще?
Що відбулося? А відбулося те, про що знову таки ми давно писали. Політична стратегія команди Зеленського завжди це був «серіал». Серіал, такий самий, як той дешевий несмак який Зеленський знімав до того як став президентом.
Суть політики серіалу така – важить не фінал серіалу, важить динаміка подій тут і зараз. Важить втримати увагу глядача на конкретній серії. А фінал? Ну, якось склепається. Втіленням такого підходу стали заяви шанувальників ЗЕ штибу: «Не треба створювати свої виробництва боєприпасів (їх розстріляє Москва) – треба брати боєприпаси на Заході». Нині Захід згортає допомогу і ми лишилися без боєприпасів – хтось думав про те, що таке може статися? Чи коли Захід давав геть чисто все, зелена влада думала що «тут можна прибарахлитися – онукам вистачить»?
Підхід до політики як до серіалу, явно провалився. Недалекоглядність, небажання вчасно вирішувати проблеми на перспективу, грає з Україною злий жарт. «Україну злії люди присплять лукаві, і в огні її окраденую збудять» — вам не здається що Тарас Григорович написав це про нас нині?
Як нам жити далі? Які наші плани й наміри на наступний рік, а бажано – на п’ять років? Як влада збирається забезпечувати військо? Скільки людей треба залишити у тилу, аби бодай якось працювала економіка? Я хочу чути відповіді на ці питання.
