Скандал через те, що 5-го президента України Петра Порошенка не випустили закордон на важливі міжнародні зустрічі, який розгорівся наприкінці минулого тижня, за вихідні отримав продовження у вигляді подробиць.
Як відомо, у п’ятницю Порошенка затримали на українському кордоні, попри те, що він мав підтверджене спікером Русланом Стефанчуком офіційне відрядження від парламенту для проведення зустрічей у США та Польщі.
Пізніше стало відомо, що відрядження скасував перший віце-спікер, один з топ-функціонерів “Слуги народу” Олександр Корнієнко. Останній у “телемарафоні” заявив, що скасував відрядження на основі листа “для службового користування”, зміст якого він не може розголошувати.
А вже на вихідних пояснення надійшло від Служби безпеки України. Яка, вочевидь, і була автором листа під грифом, який став підставою для затримання Порошенка.
Спецслужба заявила, що отримала контррозвідувальні дані про заплановану зустріч Порошенка з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. СБУ у прес-релізі вирішила нагадати, що Орбан є «другом путіна» і закликає зняти санкції з РФ. Що, в цілому, звісно є чистою правдою.
Але, наприклад, 5 жовтня нічого не заважало президенту Володимиру Зеленському тиснути руку Орбану на полях саміту в Гранаді та провести коротку зустріч.
Однак у СБУ вирішили, що Порошенко чомусь стане “інструментом в руках російських спецслужб” для організації ІПСО проти України.
Не дуже зрозуміло, чому влада вирішила, що намагання якимось чином політично вирішити проблеми з Угорщиною, яку ніхто не виключав ні з НАТО, ні ж з ЄС, може бути ворожою ІПСО. Більше того, в цих організаціях рішення ухвалюються консенсусом, тому Угорщині і вдається блокувати рух України до інтеграції в євроатлантичні структури.
І ця ситуація, навіть якщо винести за дужки російських окупантів на чолі з путіним, далеко не унікальна. Роками вирішувалися проблеми, наприклад, з інтеграцією Північної Македонії, яку блокувала Греція. Вимагаючи навіть змінити назву держави. Зараз Швеція та Фінляндія вимушені вмовляти Туреччину на своєму шляху для НАТО.
Задля вирішення, в тому числі, таких проблем у цивілізованому світі використовується інструмент парламентської дипломатії. Тим більше, коли таку дипломатію може вести особа у статусі колишнього президента, що автоматично піднімає рівень зустрічей та їхній ефект.
Можна було б подумати, що ця проблема – якийсь дивний ексцес. Якби не те, що останнім часом одразу кілька депутатів ВР заявили про блокування своїх закордонних відряджень керівництвом парламенту.
Наприклад, на це скаржилися очільниця євроінтеграційного комітету Іванна Климпуш-Цинцадзе та депутат комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Ірина Геращенко. Які, як і Порошенко, входять до фракції “ЄС”.
Більше того, на цю ситуацію вже звернули увагу у Європарламенті. Одна з представниць Німеччини, зокрема, наголошувала, що необхідно розблокувати поїздки українських депутатів для успішного продовження руху України до ЄС.
Зрештою, аналізуючи цю ситуацію і весь контекст, висновок очевидний. До воюючої України повернулася вітчизняна політика у найогиднішій її формі. Більше того, СБУ, судячи з усього, влада успішно перетворює на політичний інструмент задля обмеження комунікації опозиції із зовнішнім світом.
Мова тут не йде про інтереси держави, якій як ніколи потрібно просування на міжнародній арені всіма можливими способами. Йдеться про монополізацію політичної комунікації у, нагадаємо, парламентсько-президентській республіці.
Це дещо нагадує монополію на зовнішні комунікації часів біглого Віктора Януковича, який забороняв будь-кому, крім представників своєї “Сім’ї”, комунікувати із зовнішнім світом. Не будемо нагадувати, чим закінчилося.
З урахуванням всіх подій – як скандалу на тлі затримання Порошенка, так і “наїзду” політичної влади на військове керівництво, який пояснюється зовсім не військовою необхідністю, а свіжою соціологією – вже не так дивно виглядають заяви мера Києва Віталія Кличка про “рух до диктатури”.
Все б це було цілком звичним, хоча й дуже сумним політичним процесом, якби не одне “але”. І це “але” – війна.
Найближчий приклад – Ізраїль. Де створений уряд національної єдності, до якого були включені, зокрема, військові та політичні фахівці з опозиційної партії. Важко собі уявити, як прикордонники затримують в аеропорту Бен-Гуріона представника Кнесету, який їде зустрітися навіть з керівництвом відверто ворожих країн, що фінансують і підтримують терористів в Газі. Ну це вже не кажучи про те, що без усілякого телемарафону про чинного прем’єра політики на телебаченні говорять такі речі, за які б СБУ вже написала цілий трактат “для службового користування”.
Війна – це мобілізація всіх доступних державі ресурсів задля перемоги. Вона не заважає демократичному політичному процесу: все те, що не стосується військових дій і обороноздатності країни – цілком легітимна тема для цивілізованого обговорення.
Але чинна влада вперто йде “своїм шляхом”, монополізуючи все, що можна монополізувати, перетворюючи спецслужби на політичну поліцію і воює з уявними конкурентами, які нібито проявилися у замовлених нею ж соціологічних опитуваннях.
