«Історія повторюється двічі: вперше у вигляді трагедії. Вдруге — у вигляді фарсу».
КАРЛ МАРКС. «18 брюмера Луї-Бонапарта»
Товариш Сталін страшенно любив критику і самокритику.
Навіть наприкінці свого життя, за рік до смерті – 26 лютого 1952 року, виступаючи при обговоренні кандидатур на Сталінські премії, вождь народів повчав беззубих літераторів:
«Говорят так, словно у нас нет сволочей.
Говорят, что у нас нет плохих людей.
А у нас есть плохие и скверные люди.
У нас есть ещё немало фальшивых людей, немало плохих людей, и с ними надо бороться.
И не показывать их – значит совершать грех против правды.
Раз есть зло, значит, надо его лечить.
Нам нужны Гоголи.
Нам нужны Щедрины».
Не знаю про що думав Костянтин Сімонов, який сидячи в залі занотовував ці безцінні вказівки вождя народів.
Але, слухаючи промову Сталіна він не міг не знати про сумну долю тих, хто за словами вождя, не боявся боротися з «фальшивими і поганими людьми».
І в першу чергу про Михайла Зощенка.
Так-так, того самого Зощенка, про якого у 1946 році вождь народів висловлювався не менш яскраво:
«Грубой ошибкой «Звезды» (літературний журнал – прим. автора) является предоставление литературной трибуны писателю Зощенко, произведения которого чужды советской литературе.
Редакции «Звезды» известно, что Зощенко давно специализировался на писании пустых, бессодержательных и пошлых вещей, на проповеди гнилой безыдейности, пошлости и аполитичности, рассчитанных на то, чтобы дезориентировать нашу молодёжь и отравить её сознание…
Зощенко изображает советские порядки и советских людей в уродливо карикатурной форме, клеветнически представляя советских людей примитивными, малокультурными, глупыми, с обывательскими вкусами и нравами…
Предоставление страниц «Звезды» таким пошлякам и подонкам литературы, как Зощенко, тем более недопустимо, что редакции «Звезды» хорошо известна физиономия Зощенко и недостойное поведение его во время войны, когда Зощенко, ничем не помогая советскому народу в его борьбе против немецких захватчиков, написал такую омерзительную вещь как «Перед восходом солнца», оценка которой, как и оценка всего литературного «творчества» Зощенко, была дана на страницах журнала «Большевик».
Ось так!
І це при тому, що «пошляка і подонка літератури» Зощенка, який «нічим не допомагав радянському народу в боротьбі з німецькими загарбниками» у квітні місяці того ж 1946 року було нагороджено медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945г.г.»!
Але то таке.
Бо мало займатися критикою і самокритикою.
Потрібно це робити ПРАВИЛЬНО!
Як саме?
Про це за рік по смерті Сталіна написав колега Михайла Зощенка – Юрій Благов в журналі «Крокодил» (N 12 за 1953 рік):
Мы – за смех! Но нам нужны
Подобрее Щедрины
И такие Гоголи,
Чтобы нас не трогали.
Сьогодні можна лише гадати: а як би товариш Сталін оцінив творчість Володимира Зеленського в період, коли той зображував українців «в уродливо карикатурной форме, клеветнически представляя их примитивными, малокультурными, глупыми, с обывательскими вкусами и нравами»?
Інакше кажучи – ХОХЛАМИ.
А саму Україну «актрисой из немецких фильмов для взрослых: то есть готовой принять в любом количестве с любой стороны».
І чи не вважав би він помилкою надання прайм-тайму в ефірах провідних телеканалів України для трансляції шоу 95-го кварталу за участі актора Зеленського, який «давно специализировался на писании пустых, бессодержательных и пошлых вещей, на проповеди гнилой безыдейности, пошлости и аполитичности, рассчитанных на то, чтобы дезориентировать нашу молодёжь и отравить её сознание»?
Тим більше, що власникам цих телеканалів була «хорошо известна физиономия Зеленского и недостойное поведение его во время войны, когда Зеленский, ничем не помогая украинскому народу в его борьбе против рашистских захватчиков» під час навали агресора просто грав причинним місцем на роялі та ігноруючи 4 повістки з воєнкомату обіцяв піти на службу до Збройних Сил України виключно у батальйон Юзіка!
Хай там як, але українці виявилися набагато просунутішими в плані сприйняття такого «гумору», ніж товариш Сталін, внаслідок чого доля була значно прихильнішою до Володимира Зеленського, ніж до Михайла Зощенка.
Якщо останнього виключили зі Спілки письменників СРСР, то першого вдячні українці обрали своїм преЗЕдентом, тобто Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Здавалось, що тепер настали нові часи.
Адже на чолі країни опинилась людина, яка свою політичну кар’єру зробила на критиці існуючої в Україні дійсності, і яка обіцяла, що при ньому, принаймні, українці плакати не будуть.
Але не так сталося як гадалося.
Раптом виявилося, що Володимир Олександрович має набагато більше спільного з Йосипом Віссаріоновичем, ніж з українським народом.
Попри те, що за словами пана Зеленського, тепер кожен із нас – ПРЕЗИДЕНТ!
Але це не те, про що ви подумали.
Справді, товариш Сталін у грізні дні жовтня – листопада 1941 року, як і президент Зеленський у грізні дні лютого – березня 2022 року, не залишив столицю і не втік.
І любов до напіввійськових одностроїв з тих часів у них теж взаємна.
Втім, їх об’єднують не тільки зовнішні ознаки.
Все набагато глибше.
Адже з’ясувалося, що і вождь народів, і найвеличніший політичний діяч сучасності мають однакове ставлення до критики і самокритики.
І особливо – до критиканів.
Люблять їх до безтями.
Не вірите?
Тоді надаю слово колишній речниці преЗЕдента Юлії Мендель.
«Воспринимает ли Президент критику?» – якось запитала її Алеся Бацман.
І тут з’ясувалося, що Володимир Олександрович не просто полюбляє критику.
Він жити без неї не може.
Адже, як зазначила пані Юлія:
«Конструктивная критика помогает расти личностно и профессионально.
Поэтому она всегда будет нужна.
БЫЛО БЫ КОМУ КРИТИКОВАТЬ».
Але є ще одна проблема.
Критикувати Президента потрібно ПРАВИЛЬНО, бо на НЕПРАВИЛЬНУ критику Володимир Олександрович просто не реагує.
«К критике того, что я делаю, я привык, всё нормально.
К критике со всех каналов я тоже привык, то есть можно уже всем расслабиться и не стараться, я уже спокойно это воспринимаю» –
цитує НЕДОРЕЧНИЦЯ свого колишнього шефа.
Що ж робити?
Як правдорубам правильно критикувати Президента, щоб Президент їх почув?
Юлія Мендель дає підказку від Ірини Хакамади:
«… когда вы что-то критикуете, вы должны каждый раз задать вопрос: вы это делаете для себя или реально хотите, чтобы у этого человека был ещё больше грандиозный успех, исходя из вашего опыта?
И тогда делайте это максимально тактично и эмпатично.
То есть, эмпатия.
ВНАЧАЛЕ ХВАЛИТЬ, ГОВОРИТЬ, КАК ПРЕКРАСНО ВСЁ СДЕЛАНО, и только маленькая-маленькая штучка, можно вот её здесь, может быть поправить, по вашему мнению.
НЕ ПОТОМУ ЧТО ТАК ОБЪЕКТИВНО ДОЛЖНО БЫТЬ!
А потому, что вы так считаете, но это субъективное мнение.
И, может быть, вы даже не правы!
ВОТ НОРМАЛЬНАЯ КРИТИКА!»
Ось так!
Ну, ви зрозуміли:
«Нам для критики нужны
Подобрее Щедрины
И такие Гоголи,
Чтобы нас не трогали!»
Але схоже на те, що шановні українські соціологи бестселер Юлії Мендель «Каждый из нас – президент!» не читали, і тому правильною методологією донесення правдивої інформації до преЗЕдента не володіють.
Саме цим можна пояснити ту ідеологічну диверсію, яку у вересні 2023 року вчинили Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС).
А ШО ТАКОЄ?
ШТО СЛУЧІЛОСЬ?
Нічого особливого.
Просто у вересні 2023 року вони оприлюднили результати опитування, проведеного у липні-серпні поточного року.
Українцям поставили просте питання:
ХТО НА ВАШУ ДУМКУ, НЕСЕ ПРЯМУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЮ В УКРАЇНСЬКОМУ УРЯДІ ТА ВІЙСЬКОВИХ АДМІНІСТРАЦІЯХ?
І українці назвали це ім’я!
Переважна більшість – 78% опитаних вважають, що президент України Володимир Зеленський несе пряму відповідальність за корупцію в уряді та воєнних адміністраціях.
Із цим твердженням не погодилися лише 18% опитаних.
Сказати, що на Банковій були вражені – значить нічого не сказати.
ЯК???
ЯК ТАКЕ ВЗАГАЛІ МОЖЛИВО???
Після цього в повітрі одразу запахло озоном.
Це було вірною ознакою грози, що насувається.
Злі язики стверджують, що першими із ступору вийшли люди з холодною головою і гарячими серцями.
Як повідомили анонімні телеграм-канали, вони одразу пішли шукати «плохих и скверных людей»…
В ЦЕНТРІ РАЗУМКОВА!
Усі пости цих телеграм-каналів підозріло містили однакове речення:
СБУ ТА БЕБ СЬОГОДНІ ВРАНЦІ ВЛАШТУВАЛИ МАСКИ-ШОУ ЦЕНТРУ РАЗУМКОВА – ПОМСТА ЗА ОПИТУВАННЯ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗЕЛЕНСЬКОГО ЗА КОРУПЦІЮ БЛИСКАВИЧНА.
Деякі також дописували:
КМІС ТА ДЕМІНІЦІАТИВАМ ПРИГОТУВАТИСЬ?
І хоча реакція Центру Разумкова теж не забарилась:
ІНФОРМАЦІЯ НЕ ВІДПОВІДАЄ ДІЙСНОСТІ!
Було пізно.
Бо в повітрі вже почав поширюватися запах сірководню.
Громадськість навіть засперечалась:
ХТО Ж ЦЕ ТАК РОЗСЛАБИВСЯ: ДЕМІНІЦІАТИВИ ЧИ КМІС?
Сумніви розвіяв Петро Бурковський – виконавчий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, який в інтерв’ю Radio NV розставив всі крапки над «і».
Він спростував закиди провладних спікерів щодо «маніпулятивності» і «замовності» результатів опитування, і порадив їм не кивати на дзеркало в стилі Януковича.
Вражені таким професійним нахабством Бурковського, зелені з надією подивилися на КМІС.
А той… МОВЧАВ!
І при цьому концентрація сірководню в повітрі навколо нього все збільшувалася і збільшувалася…
Ті ж самі злі язики стверджують, що в цей момент у свідомості керівників цієї поважної установи боролися почуття професійної гідності і сакраментальне запитання, сформульоване Поліграфом Поліграфовичем Шаріковим:
ГДЕ Ж Я БУДУ ХАРЧЕВАТЬСЯ?
Адже їм точно було відомо, що взаємовигідне співробітництво між офісом всемогутнього завгоспа і всіма іншими можливе лише за умови наявності позитивного менталітету щодо найвеличнішого політичного діяча сучасності.
Інакше кажучи, любиш преЗЕдента – ласкаво просимо до столу!
А не любиш…
НА НЄТ – І СТОЛА, В СЕНСІ – І СУДА – НЄТ!
І то – до пори, до часу.
Про те, що холодильник переміг з розгромним рахунком, стало зрозуміло вже за місяць, коли КМІС оприлюднив результати чергового опитування українців щодо корупції в нашій країні.
Виявляється!
БІЛЬШІСТЬ УКРАЇНЦІВ – 59% — ВВАЖАЮТЬ, ЩО В УКРАЇНІ ДІЙСНО Є СПРОБИ БОРОТИСЯ З КОРУПЦІЄЮ ТА ПОЗИТИВНІ ЗРУШЕННЯ.
І лише 34% вважають, що Україна безнадійно корумпована і позитивних змін немає.
ЦЭ – ПЭРЭМОГА!
ОДНОЗНАЧНО!
При цьому виконавчий директор КМІСу Антон Грушецький не повідомив де саме його поважна установа нашкребла аж 59% осіб з позитивним мисленням щодо боротьби з корупцією в нашій країні.
Чи не в офісі на Банковій і в установах на Грушевського?
Втім, нехай це залишиться його маленькою таємницею.
Адже головне – він зробив приємне преЗЕденту.
Який сьогодні так потребує позитиву.
А добрі справи – вони не забуваються.
Як і радила Юлія Мендель:
ПОБІЛЬШЕ ЕМПАТІЇ!
Любіть преЗЕдента
Всім серцем любіть!
І вам воздасться…
