Легко, мабуть, бути русофілом, якщо росіяни не прийшли війною в твою країну.
Якщо нащадки та прихильники пушкіних і достоєвскіх не закидують твоє місто ракетами.
Якщо на податки всіх росіян, включно з тими, хто «не підтримує війну» твою країну, твій народ, твою мову та культуру намагаються повністю знищити, без можливості відновлення.
Коли ані ти, ані жоден член твоєї родини не кидає все своє «нормальне» життя заради захисту країни від росії.
Коли ти не чекаєш постійно на дзвінок свого чоловіка/жінки/брата/сестри/батька/мати з війни, яку веде росія, намагаючись щохвилинно знищити кожного з них.
Коли не мрієш забути той блядський язик, яким тебе (твоїх дідів і батьків) ґвалтували (зросійщували) з дитинства і через який/на якому/в ім’я якого тощо прийшли в твою суверенну країну когось «защіщать», а насправді — знищувати — і тебе, і твоїх батьків, і дідів, і всіх, хто «нє хочєт родіну любіть».
Коли не прокидаєшся ночами від кожного звуку, щоб попрощатися з життям.
Коли не мариш щодня тим, щоб росія зникла з мапи світу.
«Культура» в тоталітарних державних утвореннях — це завжди інструмент для поневолення, геноциду та найдієвіший засіб знищення іншої ідентичності.
Ти можеш довго захоплюватися цією «культурою» (тобто зброєю), аж поки вона не буде направлена на тебе.
Тоді у тебе залишиться два варіанти: або зненавидіти її та бажати позбавитися, або — підкоритися.
