*позитівні блогери (коли чують питання про Чонгар):
— Ах ти ж трупожер порохоскотскій! Ето б нічєго нє ізмєніло! Свідєтєль размінірованія! Ану давай обьєдіняться! А ви Луценка бачили на фронті?!!
* Генерал Буданов:
— Взагалі-то якби був підірваний Чонгар, російська армія не змогла б наступати так швидко.
*позитивні блогєри:
— Ой, смотрітє, какой арбузік! Собачкі! Котікі! Машинкі! Самальотікі! ГАВ!(тм)
……………..
На жаль всі персонажі реальні, співпадіння невипадкові.
Населення вперто (і то успішно) переконують не дивитись вгору.
Валерій Прозапас
ТА ВИ ШО??????????І вам про це криком не кричали??? Бойові генерали не брали відповідальність за все, доки ви, сски, краіну здавали в турборежимі????
А ЩО Ж СІ ТРАПИЛОСЬ ЗАРАЗ???? Злочинні обісранці!
ЗНОВУ ПОРОХОБОТИ ПРАВІ????
Ира Прокопова
«Я людина військова, тому чітко знаю, що таке наказ, і що таке розпорядження…» — каже Верещук.
У мене все менше авторитетів. І шалена втома від вашого (більшості) зеленого популізму. Сьогодні такі чиновники живуть в своїй окремій бульбашці. Роблять щось для себе, вислужуються перед своїми ж колегами. У них своя тусовка. Свої люди. Свої суми. Свої плани. Окремо йдуть такі якості, як непослідовність. Як ненадійність. І все це зверху накривається мідним тазом під назвою ПО-ПУ-ЛІЗМ.
В цій імперії популізму достатньо одягти наближений до військових одяг — і ти вже «причетний».
Достатньо завести сторінку в соцмережах і викладати фото, як ти заважаєш військовим — і ти вже «герой» (привіт безуглим).
Достатньо щовечора виходити в ефір для народу (коли щовечора тебе забагато, ну не потрібен ти стільки) — і ти вже «лідер».
Забагато слів — замало дій. Реальних. Змістовних. Результативних. Професійних. Ви самі себе возвеличуєте. Самі собі вигадуєте посади, обов’язки. Самі себе нагороджуєте. Самі від себе «тащитесь». Самі собою насолоджуєтесь. Ви любите не політику — ви любите СЕБЕ в політиці. Хто з якою сумочкою прийшов. Хто скільки дав інтерв’ю. Хто які біцепси показав на камеру. Хто краще поголений. Кому написали кращий текст. Хто більше вислужився. Хто ближчий, хто наближеніший…
Десь за всією цією мішурою є війна. І є серйозні люди, у яких немає часу піаритись. Вислужуватися. Мірятися кількістю нагород. Зв’язками. Шмотками. Посадами. Десь за кулісами цього шоу є життя і смерть, які якось окремо існують. Окремо від «гарантів,» керівників, посадовців.
Українці в цілому ніколи не любили владу. Як не люблю її я. Але я не люблю зокрема таку владу, яка бреше тобі в очі. І яка не вміє. Ось те, що не вміє — це злочин. Бо якщо ти не розумієш, ким ти повинен бути на роботі у держави, — то яке ти маєш право йти у владу? Якщо ти не вмієш у відповідальність — то яке ти маєш право йти у владу? Якщо ти не здатен створювати, будувати, організувати, змінювати на краще, а ти лише користувач чужих грошей, чужих надій, — яке ти маєш право йти у владу?
Тому і втома. І чітке розуміння, що єдність з людьми такого сорту — це особиста деградація. Тому є ви, популісти, і є інші — ті, яких хочеться наслідувати. Спокійно, впевнено, мовчки.
Дерибан на «великому будівництві» доріг перейшов усяки межі. У Дніпропетровській області дорогу місцевого значення між двома селами відремонтують за 865 мільйонів гривень!
Відстань між селами — 27 км. Отже, вартість кілометра дороги обійдеться у 32 мільйона гривень! Це майже як вартість будівництва одного кілометру повноцінного автобану в Європі! Виграла тендер відома компанія «Автомагістраль-Південь», яка є лідером всіх тендерів «Великого будівництва»
Лише в цьому місяці це вже пʼятий великий тендер на дороги місцевого значення, які цілком можна ремонтувати після війни. Проте, замість того щоб купляти дрони чи швидкі допомоги для ЗСУ або виплачувати компенсацію родинам загиблих солдат і офіцерів, влада зайнялась улюбленою іграшкою Зеленського — асфальтуванням за рахунок бюжетних мільярдів. Дерибан триває.
