Горбунов так і не відмовився від бюджетних грошей на серіал

Катя Осадча там часто відео сліз за чужими дітьми виставляє. Так от 33 мільйони, які підуть на серіали, її сімейного жлоба — могли би піти не одному військовому/ковій. Тато чи мама приїхали би до дитини на Різдво. З подарунком чи просто просто так. І це найкраще, найкраще дозвілля на свята скрізь і усюди.

Я прошу бойкотів рекламам, обкладинкам і проєктам з корпоративами, які вестиме ця пара. Оця цинічна заява «військові вимагають дозвілля» — це просто харкіт в лице. Прям зелена слизь в очі.

Військові просять автівок, дронів, просять опублікувати некролог про їхнього дорогого побратима. Але ніколи, ніколи я не чула прохань прославити уклоністів, рагулів і судимих жлобів.

Є запити розповісти про їхній досвід, шлях, битви, задокументалити роботу їх підрозділу.

Нам бракує документального кіна про наші битви і наших героїв.

Я була вражена роботами «Суспільне Чернігів». Їх стрічка «Битва за Чернігів» — дуже достойна.

Я людина з сильними нервами, але витирала футболкою сльози від «20 днів у Маріуполі». Чернов, Малолєтка і Василіса Степаненко — не кіношники і не Горбунов, але змогли написати літопис нашої гекатомби. Самі, на кількох фотоапаратах. Мають купу світових премій за цю стрічку.

Мені бракує фільмів про звільнення Херсона з цими танцями навколо багаття під «Червону калину» і підкидання на руках бійців 28 бригади.

Бракує документалістики про Харків і бій на окружній.

Бракує про Бучу і Ізюм.

Про «Азов», який тривалий час виносили за дужки. Бо ой, які неудобні

Про музейників в окупації, які ховали все що могли від окупації і ще намагались заплатити зарплатню.

Про дівчат-медиків із 505 госпіталю в Маріуполі, які відмовились кидати поранених і вдягати цивільне. І потрапили в жорсткий полон.

І найменше я хочу розважальної прутні про Поворознюка, Арестовича і ще когось. Може, ще знімемо надихаючий серіал для ЗСУ і вдів та сиріт про здорових мужиків, які за 5-7 тисяч доларів повтікали до Німеччини і присіли на місцевий соціал?

Мало звільнити Ткаченка. І не спитати його за пограбовані музеї в окупації. Не спитати звіту про роботу. І не спитати про тотальний розпил на 448 мільйонів.

Треба відміняти цей розпил на крові. Інакше привіт — д&б7лізація і клоунізація населення знову! Чому я маю дивитися на жлобів у виконанні Кошового, Лєни Кравєц і Потапа з Горбуновим, якщо суспільству конче потрібні рольові моделі Редіса і Каті, варто знати щось таке як історія Андрія та Аліни Смоленських — отой самий хлопець, якого військкомат просив не іти на війну. Але він пішов у 47 бригаду і втратив зір та дві руки. І ще — варто нарешті розказати історію сильної жінки а-ля Тайра чи Леся Литвинова. Про Рому Ратушного, про Да Вінчі. Про Яру Рихліцьку. Про вбитих бранців Оленівки.

І припинити ліпити стріхи і алкашів на українське село ХІХ століття. І дівчат, які вагітні чекають олігарха із Москви.

Шановний Горбунов, відмовтесь від цього мародерства на крові. Я багато днів не відчувала такої люті. Я пам’ятаю як незадовго до повномасштабної війни цей перець був обличчям казино Космолот. Дорвався до тумбочки?

Знаєш історію про розважальні фільми? Подивись блок серіалів на ВВС. Там багато кіно про першу, другу світову війну і суспільство. Але жодного разу я не бачила кіно, де два втікача із Лондона ховаються на свинофермі у селі у якогось жлоба і ауєшника.

Натомість нинішній бренд військового кіно — це стрічка «Дюнкерк» Крістофера Нолана. Яка прославляє британське військо і суспільство в умовах дуже і дуже неприємних подій. Мега-популярний співак Гаррі Стайлз там не грає ауєшника чи уклоніста. Він — солдат. І це закладає потужні рольові моделі для тих, кому менше 25.

А що міг закласти Горбунов, який ошивається на ТБ з тих часів, коли я одягала ляльку Барбі під столом? Нічого. Це як бути внєполітікі, бути казнокрадом і мародерити в часи війни. І ще знімати лайно про тамаду і відсталих гуцулів.

PS. Коли я хочу підняти собі настрій — я скоріше піду на сторінки наших ударних бойових бригад чи ютуб 3-ї штурмової. Де розказані історії про людей, для людей. І так як воно є.