Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний дав потужне інтерв’ю виданню «Вашингтон Пост», де він серед іншого жорстко розкритикував союзників з країн НАТО. Бо дають недостатньо зброї. І – диво. На Заході ніхто не сказав, що Залужному треба бути більш вдячним країнам НАТО.
Сталося й інше диво. Я справді був вражений колективним ниттям, бо американців розлютив відверто грубіянський твіт Володимир Зеленського напередодні саміту НАТО і що міністр оборони Британії Бен Воллес заявив, що українцям треба бути більш вдячними. Чого я тільки не дізнався за ті дні! І що європейські цінності і стандарти НАТО переоцінені (моя думка, що так, переоцінені – українцями, які замість бачити реальну Європу з її вадами і перевагами, силяться намалювати собі «країну мрій»), і що на Заході корупції не менше нашого (покажіть мені де на Заході під час війни з Міноборони крадуть мільярд гривень, а ще вісім мільярдів «випаровуються»?), і що Захід по гроб життя винний нам за відмову від ядерної зброї, мовляв він нас підступно кинув (чомусь ніхто не згадує скільки коштів вгатив Захід в розвиток України за майже тридцять років після Будапештського меморандуму – а українці ті кошти радісно прожерли). Тощо.
І головна теза – нас не приймають в НАТО, бо країни НАТО бояться Росії. В цьому, мовляв, причина. Мовляв, ми такі сміливі з Москвою воюємо, а кляте НАТО Москви боїться – тому нас не бере.
Знаєте, що цікаво? За логікою наших нитиків після Інтерв’ю Залужного країни НАТО мали вибухнути ще більшим обуренням, аж до поливання главкома багном у ЗМІ і вимог відправити його у відставку. Бо Залужний дуже жорстко заявив, що він збирається воювати на території ворога, себто – Росії. Ба-більше, він повідомив що ні в кого не збирається питати для цього дозволу. Заяви Залужного були настільки агресивні, що викликали ядерне палання у російських пропагандистів.
Проте, Захід інтерв’ю Залужного не прокоментував ніяк. І допомогу Україні не зупинив. Врахуйте те, що Залужний не політик. Він військовий. Він не бореться за владу, Залужний командує. Тим не менше. Захід розкритикував твіт Зеленського, а інтерв’ю Залужного… оприлюднив. У «Вашингтон Пост». Чому?
Очевидно, ставлення до Залужного і ставлення до Зеленського на Заході принципово різне. Хто такий Залужний? Це генерал, який приготував Україну до вторгнення. Це той хто за добу до вторгнення доводив на нараді у Зеленського, що вторгнення буде (всупереч Резнікову і Баканову, які стверджували протилежне). Нарешті Залужний це командувач, який на чолі далеко не найсильнішої армії Європи, завдав Москві таких поразок, яких та не зазнавала від часів Другої Світової війни – Харківська, Лиманська та Херсонська операції. До такої людини ставлення завжди дуже серйозне. А до Зеленського?
З початком війни сталася цікава штука – Захід почав Зеленського сильно піарити. Ви пам’ятаєте всі ці інтерв’ю, журнал «Тайм», премії?.. Мені читачі писали, що в Польщі і в Норвегії тамтешні громадяни не розуміли, чому частина українців Зеленського критикують? Проте. Достатньо слідкувати за публікаціями західних ЗМІ, аби переконатися, останніми місяцями тональність щодо Зеленського там сильно прохолола. Зеленського стали потужно критикувати. Багато за що. В першу чергу – за корупцію і правове свавілля щодо бізнесу, яке розквітло протягом останнього року.
Про що це говорить? Про те, що в нашій перемозі (так, не скорій) Захід вже переконаний. Напружте пам’ять і ви згадаєте, що претензій до Зеленського Захід мав зі статком ще до виборів. Корупція. Знищення корпоративного керування держкомпаніями. Контроль над антикорупційними установами. Переслідування опозиції. Тощо. Так, Заходу довелося якийсь час самому піарити Зеленського, аби пояснити своїм громадянам чому вони надають Україні мільярдну допомогу – і тільки цьому. Проте, пункт неповернення пройдений. Медовий місяць завершений – саміт НАТО це продемонстрував.
Командуванню ЗСУ країни НАТО довіряють і поважають його. А цей президент України їх бісить. Уже.
Дмитро «Калинчук» Вовнянко
.
Ніяке НАТО не «слабке та нерішуче», як розганяє позітивна пропаганда та її обслуга, щоби приховати провали премудрої політики бикування та призначень сексологинь на посади послиць в ключових країнах союзників.
Якби так було — нам би публічно не надавали детальні дані розвідки ще за півроку до вторгнення, а потім чомусь не побоялись підтримати поставками сучасної зброї та сотнями мільярдів фінансової допомоги, без якої нашої «підготовки» вистачило б на «2-3 нєдєлі максімум», і зараз ми б партизанили десь в Карпатах.
А головним результатом Вільнюського саміту став фактичний вступ в НАТО Збройних Сил України, допомога яким попри всі погрози Кремля безпрецедентна, про що чомусь взагалі майже ніхто не говорить, знову вбиваючи під чуби чергове «почєму ми до сіх пор нє?!»
……………..
Невдячність та інфантильність стали нормою в Україні, суспільство як і раніше знову відстало від своєї Армії, тому разом зі нашою дорогоцінною «елітою» отримало домашнє завдання провести зміни в турбо-режимі та виконати умови відповідності стандартам, щоби отримати шанс наступного року в Вашингтоні.
Змінюватись все одно доведеться, бо армія може захистити від росіян, а не від самих себе.
