Коли мені було стільки, як їм, я мріяв про батьків мотоцикл Ява і поступить в Київ на програміста. Або на англійську мову. Або куди-небуть, аби тільки в Київ із моєї затишної, але затісної для мене, Андрушівки.
Ці дівчата теж про щось мріяли. Може, про принца. Може, змінити світ. Не важливо. Важливо, що ще вчора вони були, а зараз їх нема.
Немає тільки тому, що московит, який планував ракетний удар, вирішив не заморочуватися і вдарити по піцерії RIA в Краматорську вдень, коли там було повно дітей.
А ще дівчат більше немає тому, що по вулицям Краматорська досі ходить мразота, яка навела цей ракетний удар. Яка жила поруч з дівчатками. Можливо, навіть їх знала. Але вирішила, що кілька військових у піцерії — достатня підстава передати своїм московським хазяям ціль і заробити свої 30 срібляків.
Я хочу, щоб кожна нездійснена мрія цих дівчаток, кожна хвилинка їхніх непрожитих життів поросли пір’ям у горлі окупантів і зрадників.
Наша боротьба, наші донати, наші сльози, піт, відчай – все це не просто так. Ми несемо тягар війни, щоб наші діти не вмирали раніше батьків.
А хто стомився, хто не знає, за що воюють, думає, що це все винні політики і взагалі, не все так однозначно – подивіться ще раз на цих дівчат. Вони вже ніколи не стомляться. Їх нема. Їх вбили просто тому, що могли.
UPD. Є інформація, що коригувальника вже затримали. Хай горить в пеклі, мразота
Світлої пам’яті загиблим і страшної відплати нелюдям
Serhii Marchenko
Я мовчала.
Читала і мовчала, але про це варто сказати.
Трагедія у Краматорську обернулась черговою хвилею повчань щодо матерів, які ухвалили рішення бути вдома, повернутись до родини, зважили всі «за» і «проти».
Більше за все мене вразив пост колишньої викладачки, цілої професорки КНУ, яка поливала брудом матерів, які «наче кішки не віднесли кошенят в безпечне місце».
Далі ще був пасаж про «програми в США, Канаді і ще деінде, які могли би прихистити матерів і дітей». Що ця особа може навчити майбутніх журналістів?
Я завжди прошу не засуджувати і не повчати матерів. Але не справа професорок на інших фахівців з поведінки в часи війни повчати жінок, які заняті в критичній інфраструктурі чи на державній службі, чи на виборних посадах в міськрадах. Чи просто зрозуміли, що розлука з батьком дитину травмує більше за повітряні тривоги.
І ось підтвердження моєї думки і кількох реплік — не судіть матерів, якщо не знаєте, що вони роблять. Лише зі власних знайомств знаю, як зараз в три зміни працюють лікарки, які можуть не бачити днями своїх дітей. Бо ніхто не зробить деяку роботу дистанційно із США і Канади… Крапельниці по зуму не поставиш і лікарю не подасиш тампон чи скальпель… І давайте говорити чесно — низка лікарів втекла з країни, як щурі, бо боялись мобілізації, крові, поранених. І той медперсонал, який лишився тягне зараз за себе і «того парня».
Краматорська міськрада виклала інформацію щодо загиблих близнят в кафе — 14-річних Юлі і Ані Аксенченко.
Їхня мама працює в місцевій хірургії. А отже, рятує військових, цивільних… Мама берегла дітей, як могла, рятуючи чужі життя. З повідомлення міськради стає ясно, що мама вивезла дітей в село, діти навчались дистанційно більше року. Тобто мама їх убезпечила як могла. Але підлітки сумували за мамою і інколи приїздили ненадовго в місто. Вчора вони теж приїхали побачитись із мамою, яка цілодобово на роботі.
Не засуджуйте мам, які вигрібають зараз війну. І рятують чужих людей.
«Мама шукає весільні для дівчат на похорон, але в нас в місті такого немає, бо салони не працюють», — кажуть в офіційному повідомленні. Це ранить.
Мама шукає весільні сукні на похорон.
Двом дівчаткам 14 років.
Яких убили ракети.
Так не мало бути.
Сукні мали бути на весілля.
Але так уже є і це треба прийняти.
Мої щирі співчуття мамі дівчаток.
У квітні були подібні повчання матерів у Краматорську. Коли шахед влучив у дім і загинула 16-річна дівчинка. Виявилось, що це була дитина лікарів. Її мама Олена Невара була фельдшером з прийому викликів у місцевому центрі екстренної допомоги. Вона теж загинула, бо повернулась працювати додому після смерті чоловіка.
Треба вивчати деталі, а не писати про хрінових матерів, які не такі як кішки з кошенятами.
На фото Аня та Юля. Їх вбила Р.
Marina Daniluk-Yarmolaeva
Падло, яке коригувало вогонь по кафе в Краматорську, де загинули діти і поранені десятки людей.
Працівник місцевого газотранспортного господарства, який підпрацьовував на ГРУ РФ.
На допиті СБУ він розказав, що отримав 27 червня він отримав завдання з’ясувати, чи працює вищезгадане кафе і зафіксувати наявність там відвідувачів.
Для виконання ворожої вказівки агент гру здійснив приховану відеозйомку закладу і припаркованих поруч автомобілів. Після цього фігурант переслав відзнятий файл російській воєнній розвідці.
Отримавши цю інформацію, російські загарбники здійснили вогневе ураження кафе, в якому перебували люди.
Подобається РФ — їдьте туди і живіть. Нафіга вбивати дітей, які прийшли їсти піцу і морозиво в своєму місті?
