1. Перше і головне: Росія повністю лягає під Китай. Все, міфу про «величну державу», «відродження імперії» кінець. Культурно це формулюється як «молодший партнер». Для зовнішніх спостерігачів Росія тепер замість «бензоколонки Заходу» — «китайська дешева бензоколонка». Ну і для частини самих росіян (тих, що ще спроможні якось оцінювати ситуацію) це коротка приречена фраза «Все, нас продали в рабство».
2. Росія не просто формально погодилась, але фактично прийняла роль «молодшого патнера»/ проблемної тимчасової власності Китаю: РФ погодилась на переведення крупних оборудок, в тому числі з іншими державами, в юані.
3. Не було жодних підсумкових домовленостей, зобов’язань, договорів: тривалі розмірковування Сі про подальший розвиток взаємин аж до співробітництва в космосі – це вода. Не підкріплена жодним документом. І навіть жодної конкретної обіцянки не було публічно зроблено – «товариш Сі щиро пообіцяв обіцяти й далі». Тобто, для загалу виглядає, що Путін здав Росію Китаю ні за що, як Манхеттен.
4. Отже, були якісь кулуарні особисті домовленості: не для Росії, а особисто для Путіна. І за це з Путіна витиснули по-максимуму. Ступінь його розчарування видно з обличчя, він і не приховує свого настрою.
5. Щодо війни висновки можна робити хіба з відсутності заяв, крім схвалення Путіним мирного плану Сі (де перший пункт: повага до суверенітету й територіальної цілісності України – що одразу означає деокупацію як основу мирних домовленостей; і ще раз: Путін це публічно похвалив!). Схоже на те, що Сі таки переламав Путіна, би той найближчим часом ішов на мирні переговори з умовою мінімум відходив на позиції 24.02.22 (можливо, не чекаючи масованого контрнаступу ЗСУ – сьогоднішня історія з залишенням Нової Каховки може бути якраз з цієї серії). Бо загалом війна, яка виснажує Росію і відволікає США, Китаю вигідна, але вигоди вичерпуються, час закруглятись. Сі витисне рештки вигод для Китаю за час, поки Путін закриватиме питання війни через комплексні непрості переговори.
Загалом це все виглядало як гучно розрекламоване Кремлем тотальне приниження Росії і Путіна. А якраз китайська преса не позначила візит «державним» (а лише звичайним, пересічним, без очікування якихось серйозних результатів) – так він і минув. Путін не отримав нічого, крім розпоряджень завершувати цю ганьбу і підлаштовуватись під вимоги, правила і вигоду Китаю.
Росія, фактично, отримала підлеглий статус щодо держави, котра сама не так щоб була серед головних міжнародних гравців.
І ще про війну – чому для Сі Путін виглядає безперспективним ідіотом. Для нас і НАТО Путін очевидно ідіот, бо попри всю свою прагматичну поведінку до того все ж вліз у війну з нами, ризикнув напасти. І це стало початком кінця. А для Сі Путін виглядає ідіотом, бо не використав жодного з безлічі шансів тихо вийти з шалено невигідної ситуації із заявою «Росія перемогла» (як Китай і В’єтнам 1979: Китай відповз, обидві сторони для внутрішньої аудиторії заявили про перемогу, Китай перекрив величезні витрати ціною швидкого відступу і правильної агітаційної кампанії для китайців).
Приводів завершити кампанію Путін мав за рік безліч. Можливості вбити в голови росіян версію «Росія перемогла, ми досягли всього чого хотіли» є й досі. Втрати Росії на економічному, соціальному фронті, в геополітиці астрономічні і довготривалі, якщо не остаточні, назавжди. І при тому Путін продовжує вперто лізти на кактус. Не маючи детального плану і конкретних задач хоча би на наступних років 20.
Сі і Китай в цілому такого зрозуміти не можуть, для них це абсурдно. Тому Путіна вони щиро зневажають як непродуманого невдаху – що й продемонстрували і продовжать демонструвати. А ми ретельно за цим спостерігатимем.
