Про творчість Комарова та фільм «Рік»

На росії є такий «журналіст», який головним героєм своїх сюжетів зробив стакан Путіна. Білий, якийсь модний стакан, який Путін то тримає в руках, то він стоїть на трибуні під час виступу. І «журналіст» відверто з захопленням, наче цей стакан має бути комусь цікавий, робить припущення — що там, з чого він. Чи описує його неймовірну красу. Чи неймовірну важливість у державних справах. І так завзято цей стакан підноситься як щось неймовірне, що його неодноразово висміювала Яніна Соколова у своїх юмористичних випусках (до певного часу іноді дивилась і такі).

Так ось, є рівень глибокої, серйозної журналістики. А є рівень описувачів стаканів — тобто постілі Зеленського, бункеру Зеленського, щетини Зеленського, одягу Зеленського і так далі.

Звичайно, навіть про стакан можна зняти фільм професійно і якісно. Можна підійти до цього з усім рівнем свого багаторічного досвіда, знанням правил відеозйомки, написати цікавий сценарій — але попри інші важливі теми головною ціллю такого фільму все одно залишиться стакан.

Вибачаюсь перед прихильниками творчості Комарова. Я знаю, що він останнім часом робить сюжети з куточків нашої країни, де йшли бої. Але іноді як не старається людина, як не намагається зробити контент — хтось обов’язково побачить в ньому те, що неприємно вразить. Те, чому не варто було би приділяти увагу зважаючи на війну. Або те, що автор зробив акцент саме на тому, що хоче побачити неперебірлива наша більшість, тобто посмакувати деталі образу — і знаючи це, автор підлаштовує контент під смаки цієї більшості. А отже контент заангажований, залежний від вподобань тих, на яких це творіння було розраховано. Ну, такі речі бачиш одразу.

Стакан — це і «творчість» окремих наших поп-зірок, які в текст своїх пісень вставляють прізвища Арестовича та того ж Зеленського. І, з усією повагою, прізвище Бориса Джонсона. Це і «творчість» наших видавництв, які заробляють на образі конкретного лідера, випускаючи книжки з його обличчям на обкладинці…

Це все — «творчість» про стакан, а отже розрахована на невибагливого глядача, слухача, читача. І в даному випадку комерція переважає потреби держави у розвитку її суспільства. Спочатку робимо щось, що принесе нам гроші за прослуховування, перегляди на Ютубі, продажі, а як ми цим впливаємо на це суспільство — глибоко другорядне.