В орко-пропаганді явно остаточно завершився визгливий угар з приводу терористичних ракетних обстрілів України. Ще 3 місяці тому після поразок на полі бою було воодушевлєніє з приводу «нової тактики Суровікіна-Путіна» — наївних мрій «вогнать Україну в Срєднєвєков’є». Та вже тоді було зрозуміло: трохи часу і, коли стане очевидно, що це не вдається, почнеться апатія.
Так працює психологія.
І так і вийшло.
Тепер самі розповідають: «ну поймітє, ето огромная страна, 200 ракєт протів такой сложной сістєми ето коню дробіна». Такі розумні прям стали…
Казки арестовичів про майбутніх українських адміністраторів розділеної Росії, то зараз засмічування голови. Задача України на цьому історичному етапі — зламати ворога психологічно. Воля, мораль — основа будь-якого протистояння, хоч боксерів на рингу, хоч протистояння націй в історичному масштабі.
Рускій мір повинен впасти в розпач, опустити руки, гризтися одне з одним.
Це Україні вже почало вдаватися під Києвом, у Харкові і в Маріуполі, коли мячти цих упирів на швидку перемогу розбили наші хлопці і дівчата. Потім Зміїний, Балаклія, Ізюм, Херсон показали їм, що перемоги не буде взагалі, хоч швидкої, хоч повільної. Зараз дурну надію цих терористів Україна обламала, коли вистояла під терористичними ракетними атаками.
І тепер вони в останній надії спробують косплеїти дідов, повторити 1943 рік (закидати нас трупами). Та вони знову роблять помилку: 1943 рік вдався лише завдяки поставкам від дядька Сема, а цього разу дядько Сем грає за нас.
Зараз вони погано озброєні, погано навчені і в поганому психологічному стані. Нехай витрачають енергію. Нехай вимахаються повністю. Потім розпач обов’язково перейде в розвал в голові і владу в росії підбере будь-хто, хто висуне нову ідею. В цю мить ми і маємо скористатися з ситуації. Хто б що у світі не казав, буцімто росію не можна розвалювати.
Ключовий результат на зараз: наступати в орків вже мало хто рветься, доводиться вигадувати цікаві схеми з фарш-хвилями зеків і чмобіків, розстрілами відмовників і радіти 100 метрам наступу в день.
Не засмучуйтеся, що ми 2 місяці не продовжуємо наш переможний контрнаступ, що наші воїни вимушені віддавати зараз життя, що поставки зброї на ваш погляд надто повільні. Путін кинув на стіл карту м’ясних хвиль. Нам треба цю карту спершу побити.
Плач не дав нікому ще свободи. Вірте в перемогу і ми обов’язково постукаємо совочком по могилі ворога.
