Достатньо одного дня зусиль української армії, щоб у Тома Купера почали з’являтися вирази на кшталт «бійня росіян» та «смертоносний вогонь ЗСУ». Якщо коротко: ситуація довкола Соледара-Бахмута все ще складна, проте вже значно менш тривожна. Про оточення більше не йдеться. Нові підрозділи стають на місце давніших, які відводять на перепочинок, а одна з двох головних трас М03 (з Бахмута на Слов’янськ) тепер вільна.
Усім доброго ранку! [Опубліковано 11.01 о 10.00 за Києвом].
Тримайте ще один короткий звіт, цілковито присвячений ситуації в районі Соледара-Бахмута.
Почну з того, що криза ще не минулася, але, здається мені, найгарячішу її фазу пройдено.
Похвальба прігожина про «повне оточення українських військ у Соледарі» — брехня. Але правда те, що на вчорашній ранок 46-та повітрянодесантна відступила з центру міста до шахти №4 через небезпеку потрапити в оточення до росіян, які наступали на Благодатне (не ваґнерівців, а підрозділів ВДВ).
Траса Т0513 досі небезпечна, тому що росіяни перебувають менш ніж за 1000 метрів на схід від Благодатного (приблизно вздовж залізниці, що «вигинається» на південь від річки Мокра Плотва і на північ від озера Соледарське).
Далі: Красна Гора… Якщо російські війська сюди і дійшли, то більше їх там немає (хіба тільки їхні мертві тіла): за минулі 36 годин українці порвали їх — у селі чи на підході до нього. Красна Гора під надійним контролем українців. А значить, траса М03 до Бахмута знову відкрита.
Проте українці майже напевно втратили Підгородне, і за минулі два дні росіяни спробували просунутися звідти до північних околиць Бахмута і зʼїзду доріг М03 і Т0513 далі на північний захід.
З другого боку, заяви деяких українців, мовляв, «усе під контролем» (або «бригада все контролює») і «частини залишаються на своїх позиціях» у Соледарі… ох-ох. Поступово стає очевидно, що втрата (майже всього) Соледара відбулася через помилки командування: проблема в тому, що хтось буквально «накачав» місто надто багатьма різними підрозділами й розмістив їх на надто малій території. Та найгірше, що все це було зроблено без нормальної комунікації та координації.
(…ця ситуація нагадала мені прізвисько генерала армії США Вестморленда, який командував американськими військами в південному Вʼєтнамі: його кликали «витрачай більше людей») [«Waste-more-men», звукова подібність із прізвищем генерала — перекл.].
У результаті тут було розміщено надто багато батальйонів із багатьох різних бригад, ба навіть із різних гілок і служб ЗСУ, прикордонників (за всієї поваги, що прикордонники забули в Бахмуті?!?), Нацгвардії тощо. І всіх їх поставили воювати разом. Звісно, всі вони патріоти України, всі високо мотивовані, багато хто з них має бойовий досвід, більшість добре навчені, але: якщо їхньому командуванню бракує координації, усе це не дасть результатів. Принаймні один раз сталося так, що батальйон на фронті виявив, що отримує підкріплення, а командир і солдати про це підкріплення не знали. А оскільки ваґнерівці часто одягають своїх солдатів у форму ЗСУ, ситуація виявилася геть недобра (зверніть увагу на персонажа праворуч на фото).
…тож коли серед командирів (рівня бригади, батальйону чи навіть роти) зʼявляється ще один «наполеон», коли різні підрозділи мають обмундирування різної якості, різний досвід, коли росіяни (наполегливо) глушать український радіозвʼязок, хаос мусить виникнути, і оборону тримати дуже важко.
Це не те, що «можна відкласти на потім», це варто вирішити негайно. Децентралізована система командування ЗСУ «прегарна і пречудова» в більшості сценаріїв цієї війни, проте не в цьому.
Як не дивно, повна реорганізація гарнізону ЗСУ в Соледарі та Бахмуті вже триває: ситуація хоча й критична, але все є шанс вивести частину підрозділів (аби зменшити командний хаос), а, за потреби, замінити тими частинами бригад, які вже присутні в тому районі і ще не були задіяні.
Більше того, ГенШтаб України та Оперативне командування Схід очевидно переконані, що завдають значно більше втрат росіянам, ніж зазнають їхні війська, тобто що ця битва залишається «вигідною» для українських інтересів (навіть попри те, що постачання боєприпасів для артилерії все ще незадовільне, що змушує артилеристів стримуватися): відповідно, ЗСУ продовжує бої як за західний Соледар, так і за весь Бахмут.
Це підтверджують і події останніх днів на інших ділянках фронту. Росіян прийшло багато, тиснули вони надзвичайно сильно, проте їх було відбито із завданням величезних втрат на східному боці Бахмута, в Опитному і (особливо) у Кліщіївці. Наслідки їхніх останніх штурмів на Кліщіївку можна описати як «бійню» і це незважаючи на «відносну гнучкість», яку вони продемонстрували лише кількома днями раніше. «Тоді» вони принаймні просувались у стилі «середньовічної облоги», кидаючи уперед одну групу яка риє окопи, в той час як інші відволікають українців на себе, далі наступну групу, і наступну… аж поки окопи в напрямку українських позицій сягнуть глибини не менше ніж 30–40 см, і їх можна з’єднати зі своїм тилом. В останні два дні вони знову повернулися до тактики «хвиля за хвилею», і всі напади [у попередньому стилі] припинились.
Звісно, російські соцмережі стверджують інше, зокрема про «бої всередині Кліщіївки». Насправді єдине незначне просування, якого вони «досягнули», було на «порожню» територію на південь від Кліщіївки та на північ від Курдюмівки. Місцевість там у низині, поруч із пагорбами західніше, на яких українські позиції, й тому її постійно накриває смертоносний вогонь ЗСУ з відповідними втратами серед росіян…
До речі про Кліщіївку, мені пояснили, і я перепрошую за те, що назвав 3-тю десантно-штурмову бригаду «реорганізованим полком «Азов». Це не так. 3-тя штурмова бригада – це підрозділ ЗСУ, який виник шляхом об’єднання кількох батальйонів і рот, котрі у своїй назві мали слово «Азов» (хай росіяни самі дізнаються, які це підрозділи, якщо зможуть). Проте там немає жодної частини «первинного» полку «Азов», котрий залишається діючим і є частиною Національної гвардії.
***
«Post Scriptum»: після того, як я щодня протягом тижня стежив за офіційними релізами [росіян – перекл.], мені спало на думку, що, незважаючи на всі бої за Бахмут (включаючи Соледар), «вишестоящіє органи» у москві жодним чином НЕ згадують Бахмут (та/або Соледар).
Про все інше конашенков щось бубонить: він завжди йде у своїх оглядах, як і я, «за годинниковою стрілкою». Починаючи з району Сватового, аж до Кремінної… потім «оминає» район Бахмута і спускається до Авдіївки, Мар’їнки, Вугледару… Таким чином, напрошується висновок, що з точки зору совєць….ха… російського генштабу битви за Бахмут немає. І всіх десятків тисяч росіян, убитих там, ніколи й не було.
Це, звичайно, те, що ми всі повинні мати на увазі принаймні «колись у майбутньому».
Переклад: Тетяна Саніна, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
