«Блокування накладних вбиває майбутнє так само як російські «Калібри».
Знайомий аеророзвідник попрохав оприлюднити:
«В мирному житті я власник і директор компанії «КАМ — Трейд» Носач Андрій, мені 50 років, займаюсь виготовленням металевих дверей. Але з 26 лютого я — офіцер розвідки у складі ЗСУ, займаюсь корегуванням артилерії, бомбардуваннями, засідками, підривами фугасів, евакуацією мирних жителів з окупованноі території, навчаю особовий склад бригад, до яких я прикомандирований. Працював по бркам на Київщині , Донеччині , Дніпропетровщині , Слобожанщини, наразі — Запоріжжя. На суму понад 2 млн гривень я придбав для свого підрозділу: машини, дрони, форму, тепловізори, прибори нічного бачення. Я отримав каліцтво під Гуляй Полем, після операцій переміщуюся на передових позиціях з паличкою, тепер мене прозвали Дід Михалич.
До вторгнення на фабриці працювало біля 60 осіб, я вирішив зберегти виробництво, бо моїм людям потрібні були кошти для існування та зайнятість, вони почали без моєї участі виробництво з дверей для розореної Бучі та Ірпеня, шось помалу торгували, більше раздавали за так, продали не більше 45 дверей , роздали більше 200, продовжили виконувати довоєнні закази великих будівельних компаній. В серпні підписали ще один невеликий проект і отримали авансування, кількість робітників коливалась від 15 до 20, деякі працювали на удаленці.
Але раптово прийшла біда прийшла гірша за «шахіди» і «калібри» — це ДПС України. В середині жовтня 90 тисяч податківців та контролююючих почали раптовий наступ на 85 тисяч ледве дихаючих українських підприємців, це була операція усім відома як «Податкова накладна». Основний удар завдали по виробниках, не чіпали тільки компанії імпортери. Податкова перестала визнавати коди, отримані моєю компанією в 2010 році, свої вчинки вони аргументували боротьбою з тіньовим бізнесом. Ну, якщо тіньовий бізнес — це безкоштовно передавати до ЗСУ буржуйки, роздавати двері постраждалим, то наша невеличка компанія таки дійсно — тіньовики!
З урахуванням того шо моі податкови накладні не реєстрували тиждень від тижня, за жовтень і листопад грошей на податки вистачило, але зарплату платити було вже нічим. Раптом допоміг клієнт з Молдови — він сам запропонував допомогу, зробив передплату за двері, цих коштів в акурат вистачить розрахуватися по зарплаті жовтень — листопад.
Але усі намагання налагодити роботу Податкова служба блокує, і тому перемовини з моїми клієнтами заходили в тупік: «Ви не реєструєте накладні — ми не сплачуємо».
Я подзвонив з передової з Запорізської області на гарячу лінію податкової — на мій дзвінок мила пані запропонувала мені звернутись до суду, моі пояснення з приводу того шо я знаходжусь на передовій, а мій бухгалтер з п’ятьма дітками в Німеччині не вразили.
Зараз через дії податкової служби мою компанію з дебеторкою 12,6 мійльони гривень і кредиторкою 1,6 мільйони практично загнано в фінансовий кут. І ми всі маємо знати хто це влаштував: голова ДПС і міністр фінансів України.
До речі, я мав бесіду з Слугою народу Гетьманцевим Данилом, спілкувався по телефону, приємна людина, обіцяла допомогти , але нічого по факту не зроблено, пусті слова.
Очевидно, наша влада не хоче щоб в Україні працювало виробництво, щоб люди мали роботу та зайнятість, залишались працювати з родинами.
Я бачу як не тільки на моєму прикладі держава під час війни добиває бізнес, який створює додану вартість, робочі місця. Найсприятливіші умови зараз не для виробників — а для імпортерів, тепер не треба українські двері, треба все везти з Китая чи Туреччини, треба там створювати робочі місця, треба щоб більше було емігрантів, які там будуть працювати та там платити податки.
В мене нема іншого вихіду на сьогодні як закрити фабрику , лишити робітників без зарплатні , шо робити цим людям , хто буде годувати їх родини?! Дивлюсь на все це, втікти з фронту — 10 років тюрми, але як так кинути компанію — справу свого життя?! Не так страшні срасійськи воші як українськи гниди! Блокування накладних вбиває майбутнє так само як російські «Калібри». Ви можете мене та моїх працівників позбавити усього, ви вже майже це зробили. Але колись хтось з нас повернеться з війни, і ми спитаємо, готуйтесь відповідати».
