Видатна медіа-хвойда каналів Медведчука Діана Панченко виявилась нікому не потрібною. І вона вирушила на Донбас
Там вона буде воєнним кореспондентом, який буде розповідати про ту сторону конфлікту. А по факту — складати конкуренцію Юлії Чичеріній, яка давно збожеволіла. І Тетяні Монтян — у далекому минулому досить цитованій адвокатці, а зараз посміховиську, яке виступає “свідком” РФ в Радбезі ООН про те, як Україна “восемь лет бомбила Донбасс“.
Діана Панченко — моя ровесниця і мала шанс покаятися за всі свої чорні наративи на медведчуківських каналах. Це зовсім не складно і доведено персонами Макса Барських, Луни, Наді Дорофеєвої та Каті Кузнєцової — які часто не просто заробляли в РФ, а вже там і тривалий час жили. Вийшли на люди, покаялись за гастролі, зйомки і тупі інтерв’ю з 2014 року — отримали другий шанс.
Однак проросійська пропагандистка стала замінником отої бабусі з червоним стягом перемоги, яку перший місяць великої війни тягала кремлівська пропаганда і ліпила з неї пам’ятники. Діана Панченко — молодий замінник бодай якогось пояснення вторгнення в Україну на західну аудиторію. Мовляв, “вот, посмотрите, не все так однозначно”. Що є люди, популярні зірки, які підтримують думку про те, що це російська земля з часів Петра І.
Панченко — яскравий приклад того, чому до окремих міст у нас нав’язливо ліплять ярлики “ватний і проросійський”. За 8 років активної роботи на телебаченні Діана неодноразово розповідала про те, як би хотіла поїхати в Петербург і Москву. І як її бісить закон про українську мову. Бо ж наша “столбовая дворянка” і її мама із Миколаєва сильно страждали, “как теперь будет невозможно излагать мысли на понятном языке и делать заказы на русском в ресторане”. Цікаво, як воно Діані і її родичці було бачити, як стікає кров’ю Миколаїв, як довгі місяці питна вода там була розкішшю, а містяни утримали собою найстрашніший сценарій — швидко захопити Одесу і взяти під контроль Чорне море. Чи забрала вона маму з собою в Донецьк? Чи здавала ця мама школи і лікарні — в яких могли перебувати ЗСУ? Питань море, бо через таких ватниць серед нас — мільйони людей втратили дім і туляться по хатах незнайомців десь в Британії.
Діана Панченко хвилювалась не через війну, геноцид і черговий масований ракетний удар. Їй боліли уроки української літератури, на яких діти писали твори про кріпацтво, Голодомор і трьохсотлітню російську окупацію.
“Нас всегда все гнобили и во всех наших проблемах виновата Россия. Нам всегда не везло, потому что была Россия и слава Богу, что я — не москаль. Это патриотизм какой-то ущербный”, — казала про це улюблениця потенційного гауляйтера Євгенія Мураєва.
І для контрольного пострілу — ось що писала Діана уже після 24 лютого: “Мою Украину у меня забрали не 24 февраля. А 8 лет назад. Вводя квоты на русский язык. Упраздняя героев детства. Заставляя чувствовать себя лишним человеком, белой вороной, недогражданином”.
Ким треба бути, щоб у 33 роки мати у героях Леніна, Сталіна і Павлика Морозова? Власне, тому її переїзд із умовно мирного Києва до окупованого Донецька був логічним. Ідеальна Україна в її розумінні — це ОРДЛО з Денисом Пушиліним на чолі. Тому є всі шанси побачити її як прес-секретутку цього державного злочинця або ж мадмуазель може очолити якусь “Новоросію ТБ:. Але попри те, що Діані вдалось втекти з України і потрапити в окупований Донецьк, а не в український суд — заздрити їй не треба. Ми дуже точно побачили на прикладі Костянтина Стремоусова, що у колаборантів, навіть дуже системних, шлях завжди один — на кладовище. А якщо акцент робити на ОРДЛО — то Мозговий, Захарченко і Жилін теж знайшли своє проспериті. У чорта в казані.
Панченко дебютувала із першим пропагандистським кіно про Маріуполь. Мені було гидко дивитися на руїни міста, але я його подужала — і цей продукт повністю лягає в нову стратегію Росії і Путіна. І її сенс такий — може трапитися так, що Південь ми не втримаємо, але захоплений Донбас треба утримати. Щоби Путіну на державні свята можна було похизуватися: “ну да, потеряли наших ребят, но вольнолюбивый народ Донбасса защитили”.
У пропагандистському кіно Діана збирає зграйку бабусь, які розповідають, як вони уперто не бажають повернення в Україну. Що президент Зеленський заважає “мінським домовленостям”. І що до трагедії в Маріуполі привів аж ніяк не терор російських окупантів, а “высокомерие киевских властей и правительства”. А вся Україна, яка дає рішучу відсіч росіянам — то є просто “нынешняя Украина Зеленского”.
Не так давно британська розвідка писала про план із блискавичного захоплення України і поділ усього населення на чотири групи. Де особливо нелояльну групу А — учасників Революції гідності, розстріляли би першою до серпня. Там великі надії покладались на фанатиків Росії — і маю чітку впевненість, що Діана Панченко отак би ходила по Бабиному Яру та Биківні і робила репортажі над свіжими могилами. Що ось вони — покарані вороги народу за Майдан і російську мову. За Донбас і любого Мураєва.
Дуже добре, що Бог не дав Діані Панченко такого розуму і хисту, як одіозній пропагандистці Скабєєвій — та хоча би вийшла в кеш і має низку нерухомості в Москві. А, отже, знає, за що бореться. Він не дав їй такої тваринної чуйки, як Світлані Крюковій із “Страны”, яка багато де підігравала РФ , але завжди розуміла небезпечну червону лінію. І це навіть не Наташа Влащенко — майстриня перевзування в повітрі, яка нині активно тягне “хороших русских” в український ютуб.
Улюблениця Мураєва могла би залягти на дно у Відні, як її хазяїн. Але проросійськість кісткового мозку перемогла усе. І Діана іде до свого кінця і майбутнього професійного і життєвого некролога зі швидкістю світла. Але це хоча би чесно — бути зі своїми переконаннями до кінця. А не працевлаштуватися на єдиний телемарафон з імітацією великого кохання до ЗСУ. Чи — шукати нових сфер. Зараз працівники каналів Медведчука активно надсилають резюме в ІТ-компанії. Бо там гроші платять. Ну, і в принципі можна залягти на дно — поки знову якусь подобу ньюзвану не відкрили.
То ж Діана бодай не зрадила самій собі — бути ватою до кінця. І зайняти місце між Чичеріною і Воєнкором Котьонком Z. Поки є шанс трохи хайпанути. І пожити, поки тебе не викинули, як здуту гумову ляльку для втіх.
