На фронті триває івент «Ні дня без збитого російського літального апарата». 17 вересня «приземлили» Ка-52 «Алігатор» – екіпаж загинув на місці. Під час контрнаступу збили два «грачі» Су-25 на Харківщині і ще два на Херсонщині – вони намагалися підтримати російські частини під час відступу.
Противник намагається купірувати тиск ЗСУ в зоні за Дінцем, де він залишив Святогірськ, Ярову, Кримки та Олександрівку, старається не допустити розширення плацдарму за Осколом і біля східної частини Куп’янська, змушений ризикувати, щоб опрацьовувати нашу лінію зіткнення, поки передові підрозділи ЗСУ після прориву не ошанцювалися.
Судячи з того, що сам ворог заявляє про спроби атаки Кремінної і наші війська скидали пруфи про контроль Білогорівки, ситуація для «казачків» у Лимані загострюється. Тому що ліс під Кремінною навряд чи можна втримати з втратою селища, а ніхто не намагався б форсувати Донець, не маючи контролю над лісовим масивом. А це означає охоплення та загрозу оточення для угруповання по лінії Лиман – Ямпіль.
Під Херсоном така сама ситуація – росіянам треба утримати позиції поблизу Інгульця, щоб переправи через Дніпро не опрацьовували ствольною і не бомбили комерційними дронами. Бо замість ресурсної задухи можна отримати колапс. Доводиться летіти під «стінгери», «містралі» та важку далекобійну ППО, щоб не посипатися далі. Усе це виливається в неминучі втрати бортів.
Причому ПКС не намагаються йти в глибокий повітряний наступ і в удари авіаційними бомбами по стратегічному тилу – навіть в операціях НАТО основний тоннаж припадав саме на некероване озброєння.
90% 71 600 тонн бомб у війні в Затоці – старий добрий чавун.
Найцінніше для нас – це загибель пілотів ворога. Це те, що неможливо закрити жодними грошима та придбаними в обхід санкцій технологіями. Виховати пілота-снайпера, крім 7 млн доларів, – це 10 років, а нерідко і 12. Яких вони не мають. А потім читаємо: «Вічного польоту, брати». Зеків за штурвал не посадиш і на реактивному багатоцільовому винищувачі подвиг радянського народу, з його курсами воєнних льотчиків, не повториш.
Загиблий пілот армії окупанта Канамата Боташев, Су-25 якого було збито 22 травня в ході боїв за Попасну.
Плюс, крім вибуття цінного кадра, падає мораль. Пілотський колектив украй вузький і закритий – невелика їдальня, невелике приміщення, де чергують офіцери. Якщо сьогодні не повернувся заступник командира полку, а позавчора командир ескадрильї приземлився поранений на розтерзаній машині, то літати, щоб закривати іпотеку, вже не хочеться. Бо всі в курсі і ніхто не бажає палко бути наступним. Особливо заради демілітаризації – ні, денацифікації, ні, допомоги народам Донбасу та референдуму в Херсоні.
Роками ПКС РФ потерпали від нестачі палива та годин нальоту – виховалося покоління льотчиків, які пілотують апарати відверто не дуже. Перевчати пізно, молодь вони теж навряд чи можуть підтягнути, а якщо й зможуть, то це теж буде далеко не західний рівень, достатній для прориву ППО Іраку та Югославії – більшості під 38-42 роки в середньому по палаті, навчишся – і на пенсію, проїдати бюджетні гроші.
У нас, звичайно, дзеркально така сама проблема. Але одна річ – атакувати з граничних дистанцій бортового радара та ракет повітря-повітря, щоб відлякати ворога від лінії фронту, не дати придушити ППО або випустити виріб проти РЛС. Влучить чи ні – у дядька Сема вистачає «хармів», у яких минає термін зберігання.
А от штурмувати колони чи надавати безпосередню вогневу підтримку військам – треба не лише ризикувати дупою, а й літати на високому рівні. Входити в зону ураження малої зенітної артилерії та ПЗРК на гранично малих висотах або підніматися вище, ризикуючи потрапити під «бук» із засідки. Правильно виходити з кабрування та швидко залишати небезпечну зону за FLOT (передова лінія власних військ).
Звідси й пенсіонери в кабінах і власна авіація в ПВК – витягти хоч когось із вікових пілотів, хто вже робив це у Грузії, Чечні та в Афганістані.
Потрібні навички, а звідки вони візьмуться? Досвід «пісочниці» в Сирії, де у противника не було ВПС і десятків дивізіонів важких ППО, тут не стане в нагоді, та й з кожного куща там «стінгери» не летіли.
База армії РФ у Сирії.
.
Ось і виходить, що з абсолютною перевагою в бортах і пілотах ПКС РФ проспали наступ на Харківщині та не особливо відзначаються на Херсонщині.
А ще сточуються не лише люди, а й залізо.
OSINT-дослідники на сьогодні зафіксували 56 знищених російських літаків і 49 вертольотів.
ЗСУ заявляють про понад 400 знищених бортів.
Мінус ті, за які на РЛС прийняли помилкові цілі, ремонтопридатні після влучання, доповідей про задимлення та відльоту зі зниженням.
Плюс ті, хто дістався до аеродрому і відправився на брухт, упав у воду чи ліс, був знищений на землі від прильоту ракет і не потрапив у мережу у вигляді супутникового фото чи відео очевидців.
Наприклад, нещодавно під Ізюмом знайшли Су-30СМ, «червоний» бортовий номер RF-81773. Поряд з ним валялася станція самоприкриття від комплексу «Хібіни» – вундервафля, якою російські пропагандисти лякали НАТО та розповідали, як екіпаж американського есмінця в повному складі звільнився після її активації.
Тобто точна цифра в нас буде, безперечно, лише методом пальця в стелю, символ віри.
Але навіть за найнижчими оцінками, доступними з відкритих джерел, це величезні втрати. Щонайменше два десятки знищених за пів року Ка-52 здаються невеликою кількістю лише тим, хто не заглиблювався в тему. Єгипетський контракт на 40 машин Росія виконувала з 2017 року і здала недавно – 8 апаратів середньорічного виробництва.
Для ПКС «алігатори» виробляються серійно з 2008 року, здано 132 штуки – частина перших передсерійних уже списана за ресурсом, одна машина розбилася в льотній пригоді.
Загалом, ніяк понад 10-12 бортів на рік не виходить.
І це без санкцій, без розриву ланцюжків кооперації із Заходом, прокладок і закупівель через треті країни. Причому так – машина небезпечна для танків або бронемашин, що атакують, за рахунок нічного каналу та високоточної зброї. Але валили її навіть застарілими радянськими ПТРК, «стугною» на зависанні та малою зенітною артилерією.
Знищений Ка-52 «Алігатор» армії РФ
.
Почнеш масово застосовувати на лінії – отримаєш купу похоронок і новеньких автомобілів для невтішних вдів. Така сама ситуація із Су-34, «які не мають аналогів». Навіть 13 втрачених машин, на які є пруфи, – це півтора річного виробництва — 130 літаків здано з 2008 року. Причому три втрачено в льотних подіях, а іноді в лісах і болотах знаходять уламки з весняного забігу колонами. Су-30МК2 на експорт для В’єтнаму з 2013 року робили по 7 штук на рік.
І літаки – це не те, що можна швидко наростити на заводах. Бо не Друга світова війна, коли можна поставити дітей до верстатів і гнати брак – танки Т-34, які протікають під час дощу. Є вузькі місця – бортові РЛС, двигуни, електроніка, які фізично не можна виготовити швидше. Тому що суміжники, цикл виробництва, верстатний парк, новим фахівцям треба ставити руки півтора року.
САУ «Panzerhaubitze 2000» – далеко не літак, але партію для Угорщини виробляли 4 роки, а можливе постачання для України RCH-155 планують до 2025 року. Хоча ВПК потирає руки від бюджетів і радий би готувати сучасне озброєння, як гарячі пиріжки, але є фізичні обмеження.
Загалом, попри те, що ПКС РФ матимуть перевагу над ЗСУ в бортах і пілотах до кінця війни, авіація навряд чи зможе піти у стратегічний повітряний наступ і, як показує контрудар на півночі Харківщини, не завжди зреагує на наші дії. За пів року війни РФ втратила пілотів більше, ніж Ізраїль у трирічному конфлікті з коаліцією арабських країн, і не зможе закрити нестачу бортів виробництвом двох наступних років. При тому, що потрібно також дати раду із закінченням ресурсу сотень двигунів і витратою високоточних ракет, що накопичувалися з часів СРСР.
