Нема так, щоб Том Купер надовго впадав у ейфорію. В сьогоднішньому звіті він переживає з приводу можливої контратаки ЗС рф, з метою вийти на рубежі Донецької області – доки ЗСУ заклопотані вигнанням окупантів з Харківщини. Втім, здається, це такий оборонний песимізм – можливо, Купер недооцінює паніку в російських військах; сподіваємось, ми її не переоцінюємо.
[Опубліковано 11.09 о 15.30 за Києвом].
Не хочу зіпсувати вечірку, але гадаю, прийшов час проаналізувати ситуацію в Україні серйозно.
Я також думаю, що нам варто спробувати уявити наявний стан справ із погляду путіна. От власне, саме з його точки зору.
Чому так? Дайте-но нагадаю вам, що путін розпочав цю агресію проти України з суто своїх особистих причин. Насамперед, аби не нести відповідальності. Відповідальності ні перед ким, особливо на росії.
Повернімося назад у часі та огляньмо його дії щодо агресії суто в розрізі теперішнього року. «План А» для путіна полягав у тому, щоб скинути уряд у Києві та поставити натомість «когось дружнього». Він провалився. «План Б» був у захопленні всіх українських територій на схід від Дніпра, плюс Херсон. Він теж провалився. «План В» полягав у підкоренні не лише Луганщини й Донеччини, але й Херсонської та Запорізької областей. От тоді в путіна і закінчилися війська, тож він мав успіх «лише» на Луганщині та Херсонщині. Плани «Г», «Ґ» та «Д» втілювали у собі дещо скромнішу варіацію «Плану В», зокрема щодо Донеччини. Тобто військові амбіції путіна повсякчас ставали меншими, натомість особливу увагу він приділяв Донецькій області.
… тим часом, зараз розгортається «План Е»: зберегти Херсонщину, Луганщину та втримати бодай щось у Запорізькій області – але врешті-таки здобути решту Донецької області.
Але для цього в нього банально немає військ. Ну так, під звуки фанфар до бою вступив отой 3-й армійський корпус. І десь під кінець місця він матиме ще один. Але вони обидва не мають ані, «30 тисяч», ані «90 тисяч» військових, хоч скільки разів про це б не заявляли. 3-й армійський корпус нараховує, в кращому випадку, від 10 до 12 тисяч особового складу. І от, хоч цього недостатньо для втілення «Плану Е», путін все-одно щиро прагне його втілити, як ми бачимо з постійних (насправді, дедалі дужчих) атак на Бахмут та Піски за останні кілька днів.
Тож, йому треба було «десь взяти» додаткові війська.
.
Зрештою, попри всі обіцянки від місцевих симпатиків, виявилося, що на Харківщині путінських дірлевангерів [Оскар Дірлевангер – командир особливо жорстокої та недисциплінованої дивізії СС – перекл.] аж ніяк не вітали «хлібом-сіллю». Тож нащо марнувати 3-й АК на Харківщині? Шоб шо?
… і далі «думайте як путін»: чи є кращий спосіб «покарати брехунів та заощадити війська»?
Не хвилюйтеся: я не купився на офіційну версію вишестоящіх органів у Москві про чергову «реорганізацію» абощо.
Проте нема жодного сумніву: путін за останні кілька днів не зробив нічого, щоб зупинити звільнення східної Харківщини, але повсякчас віддавав накази про подальший наступ на Бахмут та Піски. А ще його дірлевангери на Херсонщині досі тримаються міцно [точно? – перекл.].
Тож, огляньмо, що ми наразі маємо:
– так, схід Харківської області аж до річки Оскіл наразі дійсно звільняють українські війська;
– так, ЗС рф та помічники втратили десь до 8–10 тисяч військових і великі запаси боєкомплекту та іншого забезпечення.
Але, ніщо з того путіна не хвилює. Натомість: це ж саме ті ЗС рф, що (як це бачить путін) зганьбилися за три місяці наступу на Слов’янськ з Ізюму (що вже казати про всі попередні провали: дії 41-шої загальновійськової армії під Черніговом, або 1-шої гвардійської танкової армії на Харківщині та Сумщині, а тоді ще під Попасною – і так далі, і так далі).
Отож, путіна не хвилюють втрати, але його турбують провали. Для нього ЗС рф є найбільшим провалом цієї війни (ви лишень гляньте на обличчя шойгу та герасімова на нещодавніх спільних кадрах із путіним – і ви збагнете, що я маю на увазі).
На противагу всьому вищесказаному, ВДВ схоже вдалося дати драпака зі сходу Харківщини ціною втрати «лише» двох слабких БТГр. «Любімчікі» путіна з ПВК відійшли з подібними втратами. СОБР і ОМОН трохи постраждали. Загалом, «не пощастило, але якось дамо раду» – так це бачить путін. Навіть сепаратистам вдалося втекти… Саме ЗС рф постраждали найдужче.
…але на росії ніхто не переймається армією — це просто витратний матеріал.
ЗСУ тим часом такі зайняті звільненням земель від Балаклії до Вовчанська, Білого Колодязя, Великого Бурлюка і Дворічної (а це дуже велика територія), що в них не вистачає ні часу, ні сил, перейти далі через Оскіл до Сватового. А в місті, кажуть, уже два дні як немає російських солдатів, проте там наче немає й українців — хіба тільки партизани і ССО.
Залишається тільки сподіватися, що в ЗСУ вистачить солдатів, щоб звільняти нові території у напрямку до Пісків-Радьківських, Борової, Сватового і Сєвєродонецька. Мені відомо, що українці моніторять відступ ЗС рф із Суденку в напрямку до Пісків, але не відомо, чи зможуть українські сили в цьому районі «скористатися нагодою»: можливо, вони просто не встигають за росіянами?..
.
Та найголовніше, що весь цей час:
— росіяни (досі) запекло стримують усі спроби українців просуватися до Херсона
а ще
— росіяни запекло атакують Бахмут і наступають на північному заході від Пісків — день і ніч без відпочинку.
Тож у мене складається враження, що росіяни — поскубані, ясно — зробили такий собі «мах території на військо». Типу, позбудемося недовчених лузерів і брехунів на сході Харківщини, зате реалізуємо «план Е».
путін не завдав собі труду поінформувати про це дислокованих там командирів росармії, ну й ЗСУ він не «запрошував» атакувати — але якщо вже так сталося, то нехай собі.
Нині російські війська починають встановлювати нову лінію фронту вздовж річки Оскіл, продовжують тримати оборону на Херсонщині, а ще створюють хоч якусь видимість, ніби завершують захоплювати Донеччину. А ЗСУ заплатять за свої просування часом, необхідністю відвести війська від Бахмута і Пісків, а ще потребуватимуть нових підрозділів, які треба буде поставити вздовж кордону з росією — замість кинути їх на фронт.
Отже, «план Е», схоже, все ще можливо реалізувати, і в путіна досі є сподівання проголосити перемогу — рано чи пізно.
…і це єдине, що хвилює путіна.
Переклад: Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
