Ви помітили як кожні два дні таваріщ арєстовічь підкидає в інформаційний простір всяку непотріб?
То українська культура «маленька», то «хароших рускіх» треба заселити в Україні, то мову окупанта треба просувати, тепер вже активісти погані. Наступними будуть поганими вже військові?
І найгірше, що це дно ми кожного разу розхльобуємо по соцмережах, розбираємо на цитати, обговорюємо до найменших деталей.
Проте, не задаємось питаннями: а навіщо це вкадається в наш простір? Який сенс?
Та лише з одною метою: щоб ми не обговорювали нічого дійсно ВАЖЛИВОГО.
1. Війна. Ситуація на фронті. Допомога ЗСУ/ТРО. Багато хто розслабився. Війна для когось відходить на другий план.
2. Реформи в держави. Так, саме реформи, а не бутафорія. САП, суди, інша антикорупційна інфраструктура.
3. Боротьба з «русскій міром». Повна деколонізація (дерусифікація).
От що ми мали б зараз обговорювати.
Але нам вкидаються антиукраїнські заяви Арєстовіча, який буде їх клепати з ранку до ночі.
Забудьте про нього.
Буде щось дійсно важливе і загрозливе — реагуватимемо.
А ми будемо будувати свою державу, крок за кроком, як би важко не було. І який би не був спротив. Щоб там не казали сумнівні особи.
Андрій Смолій
— Українська культура вражає та захоплює.
Доти, поки туди не допустили Арєстовіча (тм)
В світі нема жодної людини, яка б відчула українську музику та не захопилася.
Тому, що там немає Арєстовіча (тм)
Україна домінує у кіберспорті — бо туди Арєстовіч (тм) ще не добрався.
Агро інновації, банкінг, електронна держава, навіть, Збройні Сили — ми демонструємо світові зразки від яких він шаленіє та бажає дотягнутися.
Поки там нема Арєстовіча (тм)
Суч. українська література гарна там, де зуміла відстояти себе від Арєстовіча (тм)
Не знаю, як там український секс (Арєстовіч (тм) каже давно там не був) але дайте вгадаю — світ бажає його до нестями чи там вже встиг з’явитися наш Арєстовіч (тм)?
Валерій Прозапас
Мене трохи парить, що ми країна радників. Радники не мають офіційних посад, але мають доступ до перших осіб і вплив. Це погано, бо така система неформальних відносин у вищих ешелонах влади розмиває відповідальність.
Наприклад, в США є речник Білого дому. Журналісти, що приходять на брифінг можуть не сумніватися, що кожне слово, що вилітає з її рота є офіційною позицією Президента США. Або речник Пентагону. Якщо він щось говорить про армію, цьому можна вірити.
У нас від імені держави говорить радники. Радник не є держслужбовцем. Він не має посадових обов’язків, за які мав би нести відповідальність. Радник просто меле язиком без всяких наслідків.
І я розумію, що це дуже зручно для високопосадовців. Бо коли ти говориш не сам, а через радників, завжди можна сказати: а шо я? То Арестович пзданув!
Але нахіба це нам?
