Дехто порівнює Зеленського зі Сталіним, мовляв, той також мав достатньо інформації від розвідників та союзників, але до війни не готувався.
.
Порівняння некоректне. Сталін до війни готувався дуже потужно. Щоправда, не до оборони, а до масованого нападу. Просто йому не вистачило часу (за достовірними оцінками — два тижні). Він сподівався виграти цей час різними обманними трюками в своєму стилі (згадайте хоч публікацію про західні країни, котрі «нагнітають», намагаючись посварити СРСР із Німеччиною). А тоді планував ударити зі всієї сили, маючи в рази більше зброї та вояків, ніж Гітлер. Але прорахувався.
Зеленський, на відміну від нього, ніякого плану не мав. Будь-яка брехня про «приховану підготовку» легко розбивається об один факт — відмову підтримати опозицію в намірі перерозподілити бюджет із доріг на Міноборони. Звідси й трагічні наслідки початкового періоду війни.
На відміну від багатьох із вас, я не вважаю, що маю достатньо підстав для висновку, що президент України робив це зумисне, бо є зрадником чи маріонеткою в руках зрадника-Єрмака (хоча й не можу цього виключити).
Вірогідніше пояснення, як на мене, що він просто не зумів (навіть під тиском фактів) подивитися правді у вічі й визнати, що весь його світоглядний концепт про можливість домовитися з Путіним є цілковитою ілюзією, бо той має на меті відновлення імперії. Звідси й критичні помилки. Тільки в останні пару днів перед 24.02 ситуація змінилася (мабуть, під тиском військових) і деякі заходи були проведені. Вони й врятували від повної катастрофи).
А тепер я повернуся до одного питання, до якого звертався регулярно починаючи з 2019 року. Пам‘ятаєте, я питав, чи наділений на ваш погляд Зеленський рисами лідера держави? От і судіть самі — на підставі одного факту, котрий ми з вами щойно розібрали.
Він не має ані достатньо політичного досвіду, ані знань, ані розуму, щоб правильно оцінити ситуацію навіть маючи для цього достатній масив даних.
Він не здатний переглянути свою позицію навіть коли зрозуміло, що вона помилкова.
Він абсолютно малодушний, аби визнати власну помилку й не перетворюватися в дешеву шпану з підворітні, котрій важливо лише залишити останнє слово за собою.
Єдине, де він не розчарував (на мій подив) — це продемонструвавши здатність функціонувати в умовах сильного зовнішнього тиску. Думаю, тут допомогла артистична вдача — він просто почав грати іншу роль. Принаймні, не впав у депресію й параліч, що вже добре.
Але цього для лідера держави категорично не достатньо. Тим паче, в такий критичний історичний момент.
