Російські окупанти на початку березня цього року намагалися захопити місто Марїнку, щоб продовжити наступ на Покровськ і Дніпропетровську область. Але їм на заваді стали українські воїни з відомого підрозділу 54 омбр «К2» під командуванням Кирила Вереса, які разом з українською піхотою зуміли знищити чимало танків, бронемашин та ворожих солдатів.
Мало хто з військового світу не чув про легендарну групу «К2», яка уже багато років знищує російських найманців. Українські розвідники, які на відмінно опанували артилерійське мистецтво – страшний сон для московського агресора. Командир підрозділу Кирило Верес – це Фреді Крюгер для окупантів.
Кирило Верес, який і сьогодні разом з побратимами успішно знищує окупантів, отримав недавно нагороду — Героя України.
Інтерв’ю з командиром «К2» про події в Донецькій області і війну загалом.
РОСІЯН ПОЧАЛИ ЗНИЩУВАТИ ВСІ, ХТО ТІЛЬКИ МІГ: СОЛДАТИ, ДОБРОВОЛЬЦІ, ЦИВІЛЬНЕ НАСЕЛЕННЯ
— Основні сили російських окупантів були кинуті на захоплення Києва, проте їхній план провалився. В чому їхній прорахунок, на вашу думку?
— По-перше, вони вірили у фейк, що є однією з найкращих армій світу, але нам вдалося її розтрощити в перші дні повномасштабної агресії. По-друге — вони не готові були воювати, адже очікували легкої прогулянки, як це було в Криму. Мовляв, Харків, Запоріжжя, Одеса зустріне їх «хлібом і сіллю», під Києвом розіб’ють кілька бригад і все буде гаразд.
Що вийшло в результаті? Росіян почали знищувати всі, хто тільки міг: солдати, добровольці, цивільне населення. Якби в росіян не було ракет, нічого б в них взагалі не вийшло. В чесному бою — вони слабкі і боягузи.
— Починаючи з 24 лютого, ворог атакував столицю, намагався прорватися під Харковом, Черніговом. Що в цей час відбувалося в Донецькій області, де перебувала ваша бригада?
— Перший день практично пройшов спокійно для нас, якщо це можна так назвати. Росіяни, які були підкріплені терористами і зрадниками з так званих «лнр і днр», намагалися прорватися через Волноваху. Повномасштабна війна прийшла до нас десь на п’ятий чи шостий день. До того тривали звичайні артилерійські дуелі.
Росіяни не мали стільки сил, щоб атакувати по всіх фронтах, тому били по основних для них напрямках. Тепер, коли їхній задум провалився, вони залишки своєї армії кидають на східний напрямок.
— Що тоді можна сказати про Маріуполь? Чому місто зараз в блокаді?
— Нам не вистачило сил, військових резервів, важкого озброєння, щоб протистояти московитам по всіх напрямках. Десь можливо, не були готові. Ви ж розумієте, що в нас сотні кілометрів кордону з Білоруссю, сотні кілометрів кордону з росією, все це потрібно було перекрити, щоб убезпечитись від можливого наступу противника.
— Ви і ваш підрозділ, який по всій Україні знають як – «К2», одні з тих, хто протягом восьми років війни, знищував російську техніку, скупчення живої сили, ще до того, як це стало народною всеукраїнською справою. Ви особисто були готові до повномасштабного вторгнення?
— Я знав, що воно буде, але десь всередині надіявся, що нас така доля омине. Коли бомбили мій дім у Києві, я двічі просився в командира, щоб він відпустив мене туди. На що мені відповіли: «Там вистачає захисників. Хто тут воюватиме? Скоро ти отримаєш свою війну, вона прийде до кожного з нас».
Я пригадую, як побратим мені говорив, що під Києвом танки, там кровопролитні бої. Через чотири дні після того російські танки пішли в наступ проти нас.
Такої великої кількості техніки, яка намагалася нас розчавити, я не бачив ніколи. Якщо не помиляюся, було близько 15 танків і 7 БМП. Коли бачиш таке, якщо чесно, трохи ніяково стає. Але в нас не було іншого вибору, як знищувати їх.
Було важко, адже ми на той момент не мали потрібного протитанкового озброєння. Міномети – це на та зброя, яка ефективно бореться проти танків. Проте, нашим хлопцям за три дні вдалося знищити сім танків, 4 БМП, число знищеної піхоти мені невідоме. Скажу так, полягло їх просто дуже багато.
— На даний момент ми маємо чим знищувати російські танки і всю іншу техніку з піхотою?
— На другий день повномасштабних боїв з окупантами я зрозумів, що їх не просто потрібно знищувати, ворога потрібно гнати далеко за його кордони. Росіяни вмирають ще краще і швидше, ніж їхні поплічники з самопроголошених недореспублік. Всі ці роки зрадники потроху вчилися воювати, тоді, як «русские» — ходили на паради і робили брехливі відео про так звану «могутню армію».
Росіяни – це зборище довбо..бів, яке не хоче і не буде воювати. Вони не хочуть вмирати, просто їм сказали, що вони — одна з «найсильніших» армій світу. Тепер ми цю армію знищуємо.
— Яку саме техніку використовують окупанти в боях проти української армії?
— Стандартна: новітні танки, БМП, системи залпового вогню, літаки. Проте зразу хочу зазначити, що горять вони не гірше будь якої зброї. Недавно на нашому напрямку їхали осетини з новітніми танками т-90, БТРами нової модифікації. Після зустрічі з українськими військами частина окупантів навіки залишилися в нашій землі, інша частина – втекла.
— Перед тим як їхати в Донецьку область, мені розповідали інтернет-експерти, що Донбас уже не наш. Мовляв, українські військові не контролюють ці терени, в нас великі втрати і повсюди російські війська…
— Я зрозумів про що мова. Втрати є, адже це війна, тут не буває по-інакшому. Наглядний приклад Київська область, Харківщина, Чернігівщина і тому подібне. Проте хочу зазначити, що російські окупанти майже не мають чим гордитися. Ми відступили тимчасово на деяких напрямках, через ряд причин. Проте на даний момент лінія оборони стабілізувалася і ми просто ведемо жорстокі бої з московськими покидьками.
Що стосується розповідей про втрачений Донбас, я розчарую панікерів. Двадцять кілометрів за нами працюють піцерії, можна випити смачної кави і тому подібне.
— Ми на своїй землі і не тільки маємо оборонятися. Чи є можливість контратакувати?
— Звичайно. Більшість з нас чекає цього. Українські захисники вийшли на кордони в Чернігівській, Сумській області.
Зараз важливо, щоб там закріпитися, навести логістику і можна готуватися до певних дій на сході і півдні України. Ми маємо гнати росіян не просто за Крим, ми маємо гнати їх дуже далеко. Проте людям не варто втрачати пильність, окупанти можуть спробувати знову атакувати Київ, Чернігів на цей раз вони не мають пройти в жодне місто.
В МЕНЕ ТРИ ВИЩІ ОСВІТИ, В ЧОМУ Я МОЖУ ПЕРЕКОНАТИ ОСЬ ЦЕ ЗОМБОВАНЕ, МАЛОРОЗВИНЕНЕ СМІТТЯ, ЯКЕ ВВАЖАЄ, ЩО МИ ЇМО ЛЮДЕЙ?
— Ви згадали, що разом з російськими окупантами воюють терористи з псевдореспублік. Чи попадають вони в полон?
— Звичайно, але вони мене не цікавлять, як люди, вони просто – сміття. Я запитую в них: «Ви жили в Україні, у вас все було добре. Що спонукало вас воювати проти колишніх співвітчизників? Вони відповідають: «Так, в нас все було добре, а потім ви стали бандерцівцями».
Що говорити з такими людьми? В мене три вищі освіти, в чому я можу переконати ось це зомбоване, малорозвинене сміття, яке вважає, що ми їмо людей?
Якби ми вісім років – «не жували соплі», повномасштабного вторгнення не було б. Якби ми – не шукали «миру» в очах вбивць, а готовилися до війни з ними – не було б Бучі, Ірпеня, Маріуполя. Цих нелюдів потрібно знищувати, тому що вони – армія «….дарасів», а не найсильніша армія світу. Вони себе самі поставили в «позу» і це тепер визнає навіть скабєєва – пропагандистка кремля.
На війні не можна жаліти ворога, тим більше, такого, як москалі. Чим більше ми знищимо його сьогодні, тим менше їх буде на завтра. Тим менше, вони вб’ють мирних українців.
— Українці, коли бачать жалюгідних російських полонених, вважають, що така вся їхня армія…
— Це помилка, яка, нагадую, може коштувати багатьом українцям життя. На деяких напрямках воюють «строковики», вони здаються в полон, не бажаючи воювати. Проте в росіян є частини, які воюють дуже сильно. Їх потрібно знищити половину, щоб інша половина втекла. Такі воюють до кінця, вони не всі здаються в полон. Це теж потрібно розуміти, щоб не виникло оманливого бачення, щодо московських окупантів.
КОЛИ МИ ПІДБИЛИ ЇХНІЙ ДРУГИЙ ТАНК, Я ДАВ КОМАНДУ: «НІХТО НЕ ВІДХОДИТЬ НІ НА КРОК. Б’ЄМОСЯ ДО ОСТАННЬОГО»
— Які проблеми на даний момент в нашій армії? Ми ж знаємо, що не все так гладко, як це подають з бункерів різні «радники» і диванні експерти.
— Звичайно, що проблем багато, але ситуація, яка була на початку перших днів повномасштабного вторгнення, – вирівнялася. Помилка, яку важливо виправити – це перестати очікувати на атаки ворога. Його потрібно знищувати до того, як колона російських танків і піхоти – піде на наші позиції.
Для цього, нам трохи не вистачає боєприпасів. Адже воює вся країна, тому снаряди, міни – розподіляються рівномірно. Хоча з дня на день все зміниться і ми будемо бити їх всюди.
— На початку розмови ви сказали, що до кінця не хотіли вірити в повномасштабну війну. Коли настав цей переломний момент?
— Коли російська колона пішла на нас, я дивився на них і думав: «Що робити»? Адже вони нас переїдуть і підуть далі. Потім прийшла інша думка: «Куди нам відступати? Це наша земля, потрібно битися».
Коли ми підбили їхній другий танк, я дав команду: «Ніхто не відходить ні на крок. Б’ємося до останнього». Дивлячись на те, як горять їхні танки, приходило усвідомлення, що ми переможемо. Це психологічно дуже важливо. Навіть, якби вони пройшли наші ряди, ми б запустили їх в котел і знищили усіх. Російський танк, в якому вибухає боєкомплект – найвища насолода для нас.
Київ ми відстояли, Суми, Чернігів знову під нашим контролем. Тепер потрібно допомогти Донбасу, тут багато чого вирішується. Якщо ми не втримаємо Донецьку, Луганську область – вони підуть на Дніпро і Харків – це знову втрати для нас, загибель мирних людей, зруйнована інфраструктура.
Тому не можна забувати, що тут знаходяться мирні українці, їхні діти, вони, як ніхто, потребують допомоги. Тільки разом ми знищимо московитів і розпочнемо будувати нову благополучну країну.
P.S.Если контрнаступление начать даже сейчас, оно обречено на успех, — Арти Грин
