Огляд від австрійського воєнного аналітика Тома Купера. Ситуація для нас суттєво кращає

«Доброго всім дня!

Нижче мій аналіз подій останніх 24-36 годин (за 7 березня й далі) [допис опубліковано 8.03 о 12. за Києвом – перекл.].

СТРАТЕГІЯ

Станом на 6 березня 2022 р. російська армія задіяла в Україні щонайменше 115, або ж навіть більше 120 батальйонно-тактичних груп, тобто більш як 95% своїх сил, приготованих для вторгнення. На додачу, сепаратисти мають ще близько 12 мотострілецьких підрозділів, дві артилерійські бригади і один підрозділ спеціальних сил. Загальна чисельність складає приблизно 190.000 російських солдатів [мінус втрати] і 20.000 сепаратистів.

Мобілізація українських сил, головним чином, завершена й складає щось від 190.000 до 210.000 бійців. Додайте сюди 2000-ий «батальйон» іноземних волонтерів, який вже повністю укомплектовано й відправлено на передову вчора. Тобто кількісно сторони мають паритет, хоча українське військо залишається слабшим у повітрі та артилерійських силах.

У ПОВІТРІ ТА НА МОРІ

Станом на зараз немає сумніву, що українські «Байрактари» ведуть активну діяльність, особливо на півдні. Втім, міністерство оборони в Києві не надає жодних деталей. Так само немає сумніву, що російські ВКС не контролюють приблизно 2/3 українського повітряного простору. Потім поговоримо про це детальніше. [Тим часом, ще чотири дні тому автор писав, що російська авіація має нехай не «тотальне», але «повне» панування в небі – перекл.].

Росіяни завдали ракетного удару по нафтобазі в Житомирі. Станом на п’ятницю минулого тижня (4 березня), російські війська запустили 400 ракет «Точка» та «Искандер»; зараз це число зросло до близько 700.

Російський флот завдав удару крилатими ракетами по невідомих цілях в центральній Україні. Незрозуміло, що конкретно вони атакували.

ПІВНІЧ

35-а російська армія накопичує сили на північ від Ірпеня. Її підсилили чеченцями й тепер питання, коли і як вона збирається атакувати. Думаю, росіяни продовжуватимуть концентруватися в тому районі, аж доки 1-а та 2-а танкові армії вийдуть на східні рубежі Києва.

Щоб не було непорозуміння: не маю сумніву, що росіяни збираються зробити «ще один, гігантський, відчайдушний» ривок. У їхніх уявленнях вони ще не програли й мають перевагу. Тому вони кинуть в бій все, що знайдуть.

Одначе,

а) українці зараз мобілізовані й мають у Києві та Харкові доволі багато війська;

б) вони фортифікували міста, зокрема ці два;

в) росіяни просто не мають достатньої «військової маси», щоб пробити оборону таких міст. Подібний штурм потребує десятків тисяч солдатів, а вони просто не сконцентрували потрібної кількості в одному місці – підрозділи розпорошені уздовж 700-кілометрової фронтовій лінії та вздовж доріг на всій території від Білорусі до Криму.

Тим часом, українська армія «незвично мовчазна»: щось мені підказує, що це неспроста й ворога може бути атаковано там, де він цього найменше чекає.

ПІВНІЧНИЙ СХІД

Після того, як 4-5 днів тому російська 41-а армія втратила начальника штабу й заступника командуючого, вчора вони втратили іншого заступника, ще одного генерала – Віталія Герасимова, а також ще кілька штабних офіцерів. Обставини події залишаються невизначеними, проте, здається, штабний конвой потрапив у засідку українського спецназу. Втім, думаю, для 41-ї армії це, може, й на краще – ними так бездарно керували всі перші 10 днів.

Чернігів надійно в українських руках, хоча підрозділи 36-ї армії рухаються до міста з заходу та південного заходу й окремі з них вже зустрілися з відділками 41-ї армії, що наступає зі сходу. А це значить, що місто поки відрізане від решти України.

Як і очікувалося, від вчора 2-а танкова російська армія загрожує українським позиціям на східних рубежах Києва (перебуває приблизно за 5-10 км. від міста). Тим часом, 1-а танкова все ще не може доїхати: її перепинили контратаки української 58-ї моторизованої та 93-ї механізованої бригад, що систематично атакують її південний фланг та колони боєприпасів (попри це, більше нічого не ясно). А, наприклад, «легендарно відома» 4-а танкова дивізія [«Кантемировская ордена Ленина, Краснознамённая дивизия имени Ю. В. Андропова» — перекл.] повністю припинила наступ на захід і «зав’язла» в боях під Охтиркою.

Крім Сум, є ще принаймні три інші значні «вогнища опору» українських сил у тилу 41-ї та 2-ї танкової російських армій: все це добряча «тернина в нозі», оскільки українці блокують життєво важливі дороги, а обхідними шляхами нема як добратися через заболоченість та весняне бездоріжжя. До того ж, гарнізон Сум (вочевидь, з подачі розвідки НАТО) чинить рейди довкола міста, палячи ворожі підкріплення та колони постачання.

Після того, як українська 92-а механізована бригада внаслідок контратаки змела північний фланг 6-ї російської армії, остання сконцентрувалася на просуванні в південному напрямку, намагаючись зупинити українську 53-ю бригаду десь між Слов’янськом та Попасною. Наскільки знаю, це вдалося, але лише з допомогою підрозділів 20-ї та 8-ї армій.

Це загалом була погана ідея, бо українська 92-а знову контратакувала й вщент розбила одну з батальйонно-тактичних груп 138-ї гвардійської мотострілецької бригади, звільнивши Чугуїв – містечко за 20 км. на південний схід від Харкова.

Чудовий приклад «активної оборони»: з воєнної точки зору – просто молодці. Не хотів би я зараз опинитися на місці командування російської 6-ї армії. Якщо всі збройні сили РФ будуть битися, як ця армія, то українці гнатимуть їх аж до Москви.

СХІД

Наступ 20-ї та 8-ї російських армій та сепаратистських частин на сході вдалося в більшості зупинити й українська армія закріпилася на нових позиціях – згрубша від Слов’янська на півночі до Розівки [Запорізької області – перекл.] на півдні.

ПІВДЕНЬ

Наступ 58-ї армії в західному напрямку можна просто «викреслити». Після загибелі цілої батальйонно-тактичної групи 7-ї гвардійської дивізії ВДВ у марних спробах взяти Вознесенськ, генерал Зусько умудрився втратити ще одну БТГ 20-ї мотострілецької дивізії в марному наступі на Миколаїв. На опублікованих місцевими відео видно цілі колони сплюндрованої техніки, включно з багатьма танками. Як я вже писав учора, українські війська артилерійськими ударами розгромили склад боєприпасів та аеропорт у Херсоні. Вони повідомляють про масовані втрати ворога, з 30 штурмовими гелікоптерами включно. Ясно, що з російського боку про це ні гу-гу. А, ну ОК, я дістав від них кілька приватних коментів у регістрі від «неможливо» до «не може бути», тому з їх боку подія залишається «непідтвердженою».

Зрозуміло, що тепер Зусько спиниться й чекатиме підкріплень: це забере в нього кілька днів. Видається, що я недооцінив можливості українських військ протидіяти прямому наступу або принаймні не врахував сили їхніх підрозділів у цій частині країни [раніше автор писав, що 58-а армія є найкращою серед російських сил і генерал Зусько теж найкращий – перекл.]. Тепер виглядає, що армії РФ не лише ніколи не досягнути Одеси чи Придністров’я, але й Зуську взагалі ніяк далі продовжувати наступ, не отримавши в підкріплення 4-5 БТГ.

Але де ж йому їх взяти?

Він точно не може зробити це коштом 42-ї мотострілецької дивізії, яка погнала в напрямку на північ [див. карту]. Чесно кажучи, я цього рішення не розумію: розпорошувати армію на кілька напрямків одразу – суперечить будь-якій знаній воєнній доктрині. Тим більше, що такий досвідчений командир, як Зусько, мав би розуміти, що українські сили там суттєво посилили оборону.

На південному сході 58-а армія Зуська, спільно з 150-ю мотострілецькою дивізією 8-ї армії, витратила 5-6 днів, беручи в облогу Маріуполь. Як і можна було б пропустити, друга «гуманітарна евакуація» теж зірвалася (на жаль, не дивує…).

ВИСНОВОК

Загалом, доки «Вишестоящі Органи» не витягнуть звідкись із повітря додаткову дивізію й не зможуть перемогти якийсь із серйозних українських підрозділів байдуже на якій ділянці фронту [раніше автор писав, що армії РФ ще не вдалося розбити жодне українське з’єднання – перекл.], я особисто не бачу, які такі здобутки росіяни можуть мати з цієї війни у військовому плані. Всі їхні сили в бою: резервів не залишилося. Більше того, українські сили мають перевагу «внутрішнього сполучення»: їхні лінії постачання значно коротші, а росіянам доводиться «бігати довкола» недостатньою кількістю доріг, до того ж прокладених, головним чином, зі сходу на захід, а не з півночі на південь.

Звісно, якщо командування Західного округу військ РФ відновить порядок у 41-й армії [це та, яку двічі контратакували й потовкли під Харковом – перекл.], то вивільнить деякі сили, проте на це потрібно дні й дні. Можна залишити українські осередки опору в тилу [він вже писав, що це небезпечно – перекл.], навіть прокреслити якісь альтернативні маршрути і вийти на східні околиці Києва, але там дуже добра оборона зараз. І що тоді…?

Прикінцева нотатка: я не рекомендую використовувати «воєнні карти» з численних онлайн-джерел, де зображено, що російські сили «тримають під контролем» чверть чи й третину України.

То може й виглядає «сексі» й малювати такі карти легше, але реальна ситуація значно більш «плинна»: фактично, російські війська рухаються вздовж доріг, маючи дуже мало сил, щоб контролювати території між ними. Карта внизу значно реалістичніша й більш-менш відображає актуальний стан справ. Зверніть увагу на величезні «пусті» території між «зубцями» російського наступу: от вам і реальність».