Хоча офіційно передвиборча президентська кампанія ще не почалася, фактично вона вже йде. Намети "Фронту змін", відео з проникливим голосом Юлії Тимошенко, плакати з телефонами для Тігіпка. Деякі кандидати вже встигли вибігти на фальстарт.
Війна за примирення
За даними соціологічних опитувань шанси вийти до другого туру мають Віктор Янукович і Юлія Тимошенко. Якщо не станеться дива, то в лютому 2010 року саме в їх боротьбі буде названо ім’я наступного президента України.
До лідерів намагаються долучитися Арсеній Яценюк і Віктор Ющенко. У Яценюка високий особистий рейтинг, а глава держави, у будь-якому випадку, має моральний авторитет і можливості політика першого рівня.
Крім цього, в боротьбу лідерів бажають втрутитися Володимир Литвин, Сергій Тигіпко, Петро Симоненко, Олег Тягнибок та інші політики великого і малого рівня. Кожному з них необхідно створити свою стратегію, тактику і "ідеологію" для завоювання симпатій виборців.
Після важких морально-психологічних травм 2004 року, свободи слова і свободи безвідповідальності, що наступила потім, після тривалої взаємної дискредитації провідних політичних сил, буде складно знайти нові слова для виборців.
Як підкреслює політолог Андрій Єрмолаєв: "Кандидати враховують суспільний запит на нову соціальну рівновагу. Вони вимушені визнати, що того конфлікту, який був можливий ще в 2004 році і припускав, що можливі різні України, зараз немає. Кандидати зважають на те, що суспільство стало більш консолідованим".
Кандидати другого туру
Лідер опозиції Віктор Янукович наразі веде себе стримано. Його оточенням були зроблені висновки з подій 2004 року. Тоді радикалізація вимог (російська мова – державна; подвійне громадянство, ЄЕП) тільки злякала виборців з центральних областей України.
У Януковича немає явних конкурентів на південному сході країни, і йому просто необхідно зберегти свій електорат, тим часом збільшивши популярність в центрі України.
А для цього більше всього підходить стримана риторика, покликана заспокоїти виборців, застудити емоції, закликати до ладу. Наразі кампанія йде саме в такому сенсі.
Глава уряду Юлія Тимошенко, навпаки, дуже рано почала вести свою передвиборчу кампанію. Наявний в її руках адміністративний ресурс дозволяє зосередитися на адресних акціях, до яких додається потужний пропагандистський ефект.
Зараз незрозуміло яким чином така політика роздачі матеріальних благ (депозити, квартири) дасть ефект в масштабах всієї країни. Досвід видачі "Юліної тисячі" показує, що активне піар-забезпечення не завжди допомагає, коли люди щодня стикаються з безладом та відсутністю чіткого механізму "роздачі слонів".
Але, враховуючи стиль попередніх виборчих кампаній Тимошенко, можна чекати подальшого розвитку "соціальної" складової.
Ті, що наздоганяють
Глава держави Віктор Ющенко на сьогоднішній день залишається єдиним кандидатом (крім Тягнибока), який точно не може розраховувати на підтримку Кремля.
Роль національного лідера дає можливість оточенню президента зосередитися на гуманітарних, культурних проектах. Вони завжди були сильною складовою політики президента, роблячи акцент на розвитку національної самосвідомості.
Крім того, агресивна риторика Кремля дає можливість Віктору Ющенку нічого не робити, а просто реагувати на їхні випади. Привід для відповіді росіянам завжди знайдеться.
Раніше всіх почав кампанію Арсеній Яценюк, що одразу викликало розмови про фальстарт. Поки що армійські намети і суперечливі за своєю колірною гамою плакати не викликають у людей захоплення. Крім цього, кампанія почалася дуже рано. Люди ще були у відпустках.
Масова поява агітаційних наметів не могла привести до бліцкригу, але залишила купу питань. В цілому, кампанія Яценюка зразка 2009 року поки нагадує кампанію Януковича п’ятирічній давнини.
При вочевидь багатих фінансових і адміністративних ресурсах робляться кроки, які не завжди можна зрозуміти. Відчувається слабкість команди, що оточує екс-спікера.
У Яценюка значні шанси на перемогу, і тому проти нього застосовуються прийоми, що раніше вважалися табуйованими в українському політичному просторі. "Єврейська карта" вже розігрується як пропаганда проти кандидатури Яценюка.
При цьому представники оточення лідера "Фронту змін" і він сам категорично відкидають будь-які припущення про єврейське походження, що тільки підсилює розмови на цю слизьку тему.
Втім, "єврейська тема" – небезпечна зброя. І справа тут не тільки в горезвісних побоюваннях бути звинуваченим в антисемітизмі, але і в тому, що не тільки Яценюк може бути названий євреєм.
Відомо, наприклад, про плітки навколо походження Юлії Тимошенко. У будь-якому випадку, поява раніше забороненої "єврейської теми" говорить про високі ставки в боротьбі за президентське крісло.
"Третя сила"
Володимир Литвин давно позиціонує себе як політика "третьої сили". Ця позиція актуальна для суспільства, і роль глави Верховної Ради дозволяє Литвину весь час бути "над сутичкою".
Очевидно, що в цій кампанії Литвин максимально використовуватиме парламентську трибуну і радіотрансляцію для суцільної критики опонентів. Але, особливість його позиції в тому, що "третя сила" в його виконанні стає типово українською "моя хата з краю".
І восени піарникам Литвина доведеться якось вирішувати задачу втечі від цієї красивої, але безперспективної ролі.
Інший кандидат з умовного "другого ешелону" – Сергій Тігіпко знаходиться в цікавому іміджевому становищі. П’ять років тому його висунення як кандидата від "синьо-білих" могло на загальну думку різко змінити результат виборів.
Але тепер ми живемо вже в іншому суспільстві, що поступово забуває поділ на "синьо-білих" і "помаранчевих".
Натомість з’явилася економічна криза, боротьбу з якою доречно доручити банкіру-професіоналу. Принаймні, так думають піарники, що працюють з Тигіпко.
Він хоче максимально використати анти-кризові фобії, що панують в суспільстві. Спекулює на своєму банкірському досвіді і намагається переконати всіх в тому, що саме він здатний вирішити завдання, які не вирішують нинішні провідні політики.
У лідера комуністів Петра Симоненка немає шансів на успіх в цій президентській гонці, але є бажання схопити свою електоральну частку, щоб потім спробувати вигідно її продати.
Симоненко експлуатує сьогодні дві тези, актуальні останні п’ятнадцять років. Перша – це блок лівих політичних сил. Не факт, що єдиний блок лівих може скластися в Україні як зриме явище.
Але після конфлікту з впливовими кримськими комуністами Леоніда Грача, Симоненко украй необхідно представити себе як єдиного загальнонаціонального лідера лівих. І в цьому випадку дуже актуальним виявляється союз з Олександром Морозом, який видихається від відсутності фінансової підтримки і електоральної бази.
Друга теза, яку активно відстоює лідер КПУ – це так звана "фашистська загроза".
Атака на пам’ятник Леніну і радикальні вислови Олега Тягнибока провокують лідера комуністів на пошук фашистів, нацистів і інших з цього ж ряду.
Антифашистська риторика, що додана наметами біля пам’ятника Леніну (який після акту вандалізму став схожий на звичайний ку-клукс-кланівця), вимагає появи Тягнибока.
Симоненко і Тягнибок об’єктивно зацікавлені у взаємній участі в цій президентській кампанії.
Юрій Корогодський
