Я ніяк не коментував ситуацію в Казахстані, бо гарно знаю, без пляшки там – не розібратися. Я маю знайомих дуже тісно пов’язаних з Казахстаном і знаю, що Казахстан це такий клубок протиріч, де прості пояснення завжди неправильні. Зараз картинка стала більш-менш складатися і от що виходить.
Помиляються ті хто каже, що Назарбаєв це їх варіант Кравчука або Кучми. Ні. Назарбаєв це «Тягнибок у якого вийшло». Вже мало хто пам’ятає, що на 1991 р. у Казахстані на 6,5 мільйонів казахів припадало 6,2 мільйони росіян. Проте. Нині казахів більше 68,5%, а казахська мова успішно тіснить російську і почала перехід на латиницю. Назарбаєв активно запрошував до Казахстану американський, британський і китайський бізнеси. За ВВП Казахстан обганяв Україну ($170 млрд проти $156 млрд). Проте. Середній рівень життя у Казахстані гірший ніж навіть у депресивних областях України. Це й стало причиною всього.
Далі. Протести спалахнули стихійно, з банальної причини – збільшення ціни на газ. Справа в тому, що Казахстан – країна величезних відстаней, де вартість пального завжди б’є по гаманцеві. Транспорт там переважно на газі. Далі – очевидно.
Масові протести підживили споконвічне суперництво між різними казахськими кланами. У результаті клан Токаєва вибив з влади клан Назарбаєва, і… опинився без силовиків. Армія і поліція впала в анабіоз, не розуміючи кого їм визнавати владою? Отут в Казахстан з бронетехнікою в’їхала Москва з її сателітами.
Чи стояла за подіями в Казахстані «рука Кремля» — питання відкрите. Те, наскільки швидко Москва почала перекидати війська до Казахстану, демонструє – вони були готові. Просто порівняйте з неоковирною реакцію тієї самої Москви на війну між Вірменією і Азербайджаном, хоча ішлося про захід Туреччини в регіон який Москва вважає своїм від середини 19-го ст. Скажу ще крамольну думку, істерія щодо вторгнення Росії в Україну (яку роздувала як раз Москва) сильно нагадує інформаційне прикриття для вторгнення як раз у Казахстан.
Очевидно також, що у Казахстані ідуть ніякі не «антитерористична операція», і не «взяття об’єктів під охорону». Самі новини з крупних казахських міст нагадують бої у Грозному – «взятий під контроль район такий-то», «відбито атаку». Очевидно, зараз на вулицях казахських міст росіяни вже ведуть бої з самоорганізованими загонами самооборони. Те що в містах опір подавлять – очевидно. Але. Що далі?
А далі, на мою думку, найрозумніше що може зробити Москва, це виконати обмежене коло задач, і забратися з Казахстану нафіг. З дуже простої причини. Росія заперлася в азійську країну з усією притаманною їй специфікою. Токаєв уже почав міжкланову війну, і до чого вона призведе знає лише Господь Бог. Можливо клани домовляться і на цьому все завершиться – але доречне питання, що робити з рівнем життя пересічних казахів? Варто не забувати, на невдоволення казахів своєю владою обов’язково прийдуть агітатори Талібану.
Проте. Звичайна логіка підказує – протистояння казахських кланів швидко не припиниться, а Москва цей процес на самотік не відпустить. Тобто протистояння триватиме. І тут треба розуміти. Казахстан – це величезні відстані, тобто війна на шляхах (як в Афганістані) там більш ніж реальна. Жахливий сон Казахстану, це війна між містом і аулами. Тож цілком можливо, що Токаєв це вже новий Кармаль, а російські частини в Казахстані – новий «обмежений контингент». Очевидно, що поза ситуацією не залишаться Китай і Талібан (до речі, дуже дивною виглядає пасивність США – точно як з Афганістаном). Тобто все іде до появи у Москви нового Афганістану.
Безумовно для України така ситуація – надвигідна. Росія не зможе напасти на Україну і досягти бодай якогось суттєвого успіху не задівши всіх своїх сил. Втягування Росії у Казахстан означатиме, що Росії стане далі не до України. От тільки як воно буде насправді, зараз сказати неможливо. Повторю, Казахстан – це дуже складний клубок протиріч. Тож продовжимо спостерігати. І підтримувати тих, хто боронить свою землю від агресора.
Дмитро «Калинчук» Вовнянко
P.S. Як зустрічають російських окупантів у Казакстані:
