Чому люди так не люблять Володимира Зеленського? Чому часто називають його поганими словами, бажають зла та відчувають пекучий сором через його дії?
Погоджуся з тим, що він просто недолугий президент. Проте недолугих у нас багато, а настільки гострий негатив отримує тільки він.
Це можна пояснити лише однією причиною — Зеленський послідовно нищить інститути. Інститути, які були для нас усталеними балансирами, які всім у владі заважали, ускладнюючи життя, але разом із тим берегли нас від того, аби країна не скотилася у якийсь тоталітаризм в одну мить. Зеленський нищить ці інститути іноді заради якихось дріб’язкових миттєвих потреб. Іноді здається, що більшу частину своїх дій він спрямовує саме на це. Я можу навести десятки прикладів «покручених» або повністю знищених за два роки інститутів, і жодного прикладу інституту створеного або посиленого. Я бачу послідовний перехід від інституційного управління, навіть там, де воно було, до управління ручного з повним ігнором інститутів і процедур.
Можна окремо обговорювати причини такого підходу. Чи то просто колективний Зеленський не вміє в інститути і не розуміє їхню природу та механізмів дії. Чи то вважає «буржуазними забобонами» і формальністю, яка нічого не варта, на яку взагалі всім начхати. А може, це дійсно послідовна гра на вибудовування системи ручного управління, яке відкриває шлях до диктаторських повноважень. Скоріш за все, це комбінація всіх трьох чинників. Але мені значно важливіші результати, і вони однозначні.
Почалося це все прямо з обрання. Згадайте призначення дострокових парламентських виборів за феєричними, не передбаченими жодним законом причинами. І всі без винятку сперечались, кому це вигідно, а кому ні, тільки не про те, що Зеленський руйнує інститут.
Потім заради можливості призначити Богдана «хитро» обійшли закон, перейменувавши Адміністрацію в Офіс Президента. Де тепер той Богдан? Його немає. А практика зґвалтування законодавства такими методами зміцнилася, закріпилася і посилилася.
Війни з Конституційним Судом України і судовою владою загалом. Питання ж не в Тупицькому, якого я сам дуже не люблю. Питання в «революційному» методі спроби звільнення судді через скасування рішення про його призначення.
Я вже не кажу про постійне ігнорування регламенту у Верховній Раді, хоча там можна цілий епос писати. На Закон України «Про регламент ВР» просто забили болт і в турборежимі ігнорують виписані там процедури.
Окреме питання з корпоративним управлінням і незалежністю «Нафтогазу». Мені, якщо чесно, не дуже цікаво Коболєв чи Вітренко очолюють «Нафтогаз». Так, мені Коболєв подобається більше. Але це для мене не критично. А ось той факт, що заради заміни одного на іншого просто знищили систему призначень, повноваження Наглядової ради, зіграли в лядський цирк зі «звільненням на 15 хвилин» Наглядової ради й у підсумку вбили всю систему — це цікаво і важливо. Тому що піде Коболєв, піде Вітренко, а більш-менш працездатна система знищена.
Так, мені однозначно більше подобався Смолій у Нацбанку, ніж Шевченко. Але і це вторинне питання. Якби сам порядок призначення Шевченка не викликав таких питань, а головне, якби не тотальна зачистка Правління НБУ і повна ліквідація колегіальності в прийнятті рішень, то я б не дуже цікавився питанням. Навіть корупційне минуле Шевченка мене б цікавило значно менше. Тому що зараз біда не в Шевченку, Смолію, Іванову чи Пупкіну. Зараз жах ситуації в тому, що за фактом практично знищена незалежність НБУ, внутрішня система стримувань і противаг, і НБУ стає повністю підконтрольною президентові й ОП структурою.
Голосування щодо «антиолігархічного закону» — квінтесенція всього цього руху. Самі норми закону створюють не інститут і процедуру, а черговий спосіб ручного впливу повністю підконтрольної президенту структури на великий бізнес. І всім знову байдуже. Усі зважають виключно на те, виграє чи програє від цього якийсь політик чи бізнесмен особисто і як зміниться розклад у тераріумі однодумців.
Тільки інститути і процедури дають довгостроковий ефект. Зміняться чиновники й політики, забудуться їхні прізвища, а інститути і процедури будуть працювати. Чи ні. Тільки працездатні інститути можуть бути «м’яким» запобіжником від спроб узурпації влади. Тільки незалежні інститути, які якісно працюють, забезпечують адекватний бізнес-клімат і дозволяють реалізовувати довгострокові проєкти в економіці. І саме те, що робить з інститутами політик чи політична сила, і має бути одним із ключових критеріїв його оцінки. Колективний же Зеленський по цій дисципліні заслужив «незадовільно». Причому, на мій погляд, уже без права перездачі.
