До вашої уваги, пане Володимир Зеленський: «Причиною поразки афганського уряду є не Талібан, а корупція».
Праворуч полковник Christopher Kolenda — у 2008-2009 роках командував оперативною групою з 800 бійців. Внаслідок новаторського підходу та прямих переговорів з підрозділами Талібану у провінціях Кунар та Нурістан він став єдиним, хто домігся добровільної здачі територій і переходу талібів в урядову армію. Згодом був призначений заступником міністра оборони США. Протягом тривалого часу був старшим радником з питань Афганістану трьох міністрів оборони США та чотирьох командувачів Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (ISAF).
Задовго до виходу американських військ з Кабулу надав абсолютно точний прогноз розвитку подій: «Якщо до кінця 2016 року не буде досягнуто суттєвого прогресу, то Афганістан ризикує втратити підтримку міжнародних партнерів аж до повного виведення іноземних військ та виходу всіх донорів, що залишить уряд у боротьбі з талібами наодинці та без грошей для оплати рахунків. Поєднана фінансова та політична криза стане для цієї країни катастрофою».
Полковник прекрасно розумів, в чому саме полягає справжня небезпека для афганців — і це не Талібан, а корупція та клептократія, які у повній мірі сформувалися за часи президенства Хаміда Карзая, який керував країною з 2004 по 2014 рік. Мільярди доларів, які надавалися США, розкрадалися афганським урядом внаслідок відсутності дієвої системи контролю як зі сторони самих американців, так і зі сторони місцевих правоохоронних органів та судів, які були безнадійно корумпованими.
Як наслідок, Крістофер Коленда та інші американські фахівці почали іменувати владні стуктури президента Афганістану абревіатурою з чотирьох букв: ВІЗП — вертикально інтегроване злочинне підприємство, бо воно дійсно було таким. І ось як він описував політичний устрій в цій країні:
«У 2006 році афганський уряд остаточно перетворився на саму справжню клептократію. І найкращим прикладом для розуміння того буде порівняння із раком:
— дрібна корупція на рівні поліцейських або рядових чиновників подібна раку шкіри — це хвороба, але є дієві способи із цим впоратися.
— корупція на рівні міністерств подібна раку товстої кишки: це вже гірше, але якщо ти почнеш лікуватися вчасно, то існують гарні шанси на одужання.
— а ось клептократія подібна раку мозку — це смертельно. В 2006 році афганська клептократія була повністю сформована — і це вже був смертельний випадок раку мозку. Тобто коли корупція проникла у найвищі ешелони влади, коли в корупції приймають участь члени Парламенту, а президент країни все це покриває, то із цим нічого не поробиш.
Наслідком цього стала ненависть старійшин племен та звичайних людей до влади у Кабулі, яка будувала собі шикарні маєтки в той час, як у провінціях люди не мали взагалі нічого, а такі речі як водопровід чи газопостачання лишалися недосяжною мрією. Тому люди на противагу корумпованому режиму Карзая дедалі більше підтримують Талібан і рівень цієї підтримки стрімко зростає».
P.S.: цікаво, якою абревіатурою американці називають корумповану владу Зеленського?
У той час як риторика Зеленського змінилася з «Краще стане жити вже завтра» на неокомуністичне гасло про велике майбутнє, до якого всього лише треба якось дожити — мета життя для половини українців стала «Виїхати!».
Людей можливо зрозуміти: покласти своє життя на те, що здається змінити неможливо, — майже утопічна затія.
Влада досі не може збагнути — люди емігрують не через вищі зарплати десь, а через набагато кращі умови життя там, на захід від кордону. Туди, де освіта є освітою, медицина — медициною, де повітря і вода не забруднені, зарплати справді вистачає на необхідний мінімум, а якщо працювати важко — то і на максимум.
Українці тікають від неадекватної влади, яка водить Україну по замкнутому колу безвиході, та корупції, яка вбиває фізично і не дає можливості розвитку будь-кого.
І не треба плекати ілюзій, що без зміни влади можливо змінити країну.
Допоки не буде команди, в яку повірять українці і яка, що ключове, не зрадить українців і справді змінить країну — діла не буде і гаслом залишатиметься «Виїхати!».
