До річниці загибелі Ярослава Журавля я отримав сотні дзвінків і повідомлень з проханням розповісти — як просувається «справа Журавля». І що відбувається на шляху до справедливості. Я пообіцяв все розповісти. Тому, вибачте — текст великий. Але це те, що ви просили. Я маю згадати майже все.
Розвідник морської піхоти Ярослав Журавель загинув рік тому. Сьогодні сім’я і друзі зберуться у батьків Ярослава, щоб вшанувати його пам’ять, і пам’ять його побратимів розвідника Дмитра Красногрудя і медика Миколи Іліна, які загинули двома днями раніше.
Все починалося зі звичайної розвідувальної операції. Важливої, але рутинної для розвідки роботи — рейду в зону, яку контролює ворог. І загибель командира розвідгрупи Красногрудя, яка запустила подальший ланцюг подій — безумовна трагедія в людському розумінні. Але вона теж входить в ризики роботи розвідки. Це війна. І все б було «як на війні» — якби події не розгорталися в момент максимального тиску доктрини «просто перестати стріляти».
Тому все подальше в діях командування різних рівнів, відбувалося з оглядкою на «режим безумовного миру». Що привело до порушень, помилок і трагічних наслідків.
За тілом Красногрудя (смерть якого була вже встановлена) повинна була піти спеціальна група «Евакуація 200». Яка прибула на місце, і була готова виконати свою роботу. Без зброї, в білих накидках і з білим прапором — так робиться з обох сторін. І я не знаю жодного випадку, коли «Евакуація 200», після всіх узгоджень (які обов’язкові) була б обстріляна. Але було прийнято інше рішення. І група евакуації була сформована з розвідки, за участю саперів і представників СЦКК (зовсім не підготовлених до бойових операцій). Йшли зі зброєю, без прапора, і одягнені «в біле» через одного. Тобто, були схожі на ДРГ, трохи замасковану під групу 200. Хоча узгоджений (насправді на той момент це було узгоджено «неофіційно») був вихід саме групи 200. Яка залишилася чекати на позиціях.
Так теж буває на війні. Але тоді це вже бойова група евакуації. Яка йде забирати тіло або пораненого без оглядки на «бажання» противника. Але тоді всі засоби і підрозділи готові на миттєву підтримку і придушення будь-якої активності ворога. І в складі такої групи не може бути нікого стороннього. Тільки досвідчені бійці.
Але режим «активного перемир’я» змінив все.
Тому, коли група евакуації була обстріляна, і Ярослав Журавель був поранений (а по першій інформації — вбитий) — ніякої підтримки надано не було. Просто не була віддана команда. І групі, що наполовину складалася з «баласту» і молодих (і деморалізованих попереднім невдалим виходом) бійців без особливого досвіду — довелося відійти. В іншому випадку, без підтримки — вона залишилася б там вся.
Після підтвердження авіарозвідки, що Журавель живий — його пішли виручати. Так як і прийнято на війні. Своїх кидати не можна.
Журавель повз до своїх. Він розумів, що стікає кров’ю, і час у нього обмежений. У нього було два варіанти дій. Перший — здатися. Ворог був поруч. У таких ситуаціях ризик пов’язаний з цим — мінімальний. Бо не 14 і не 15 рік. Швидше за все — одного пораненого розвідника не пристрелять, а евакуюють і нададуть допомогу. Спробують витягнути максимум інформації. А потім будуть пресувати для виступу по телебаченню з розповіддю «всієї правди про карателів ЗСУ». А потім — списки на обмін. І очікування. Але на 99% — життя.
Він вибрав другий шлях. Повзти до своїх. З ризиком стекти кров’ю в будь-який момент. З ризиком потрапити під кулю або нарватися на міну. Тому, що знав — своїх не кидають.
Група його евакуації складалася всього з чотирьох бійців. Швидше «за згодою» командира батальйону, ніж за його наказом. Хоча група повинна була бути більшою і потужнішою, насправді — таке робилося завжди. Позиції противника накривалися вогнем. Всіма можливими засобами. Включаючи снайперські групи, які не дають підняти їм голову (і така була поруч — тільки не отримала дозволу на роботу). І під цим прикриттям – евакуація небезпечне, але досить просте завдання. Але всього цього не було по одній простій причині. «Просто перестати стріляти» жорстко вбивалися зверху на всі рівні армії. З заборонами, попередженнями про відповідальність і заохоченням тих, хто активно «втілював» цю «доктрину».
І ніякої підтримки не було. Він пішли вчотирьох. Командир розвідгрупи, медик і два деморалізованих молодих бійця. Які тільки що пережили два невдалих виходи.
І командування не знайшло жодних сил і засобів для посилення. І по позиціях противника не було зроблено жодного пострілу для прикриття операції.
Вони пішли. Розуміючи що їх чекають. Вони майже виконали завдання. Але ж їх справді чекали. Тому загинув медик Ілін. Тому, мало не загинув і був серйозно контужений командир групи Підлісний. І спроба — не вдалася. При всій правильності дії.
І треба було зробити висновки, використати сили і засоби, і продовжувати рятувати пораненого розвідника.
Ось тільки далі все було взято під «особистий контроль» особи, яка обіймає посаду «верховного головнокомандувача». І спроб більше не було. Хоча сили і засоби для цього були. Хоча поруч знаходилися групи спецназу, для яких темрява, що наставала, була сприятливим фактором. Хоча можна було залучити будь-який підрозділ в ООС, який «заточений» під такі завдання. На це потрібна була тільки воля і наказ.
Але їх не знайшлося. Тому, що «особистий контроль» і «просто перестати стріляти» — виявилися важливішими, ніж життя розвідника.
А потім, «головнокомандувач» Хомчак відмовився від своїх підлеглих. І в інтерв’ю «Обозревателю» розповів, що група Красногрудя порушила всі накази, і «раптово» вийшла в сторону противника за своєю ініціативою. А Зеленський їх посмертно нагородив з жалості, і «за минулі заслуги». Тобто Хомчак оголосив їх злочинцями, тому що порушення наказу — злочин.
Це брехня. Вони діяли за наказом. Розвідка велася вже майже місяць. Ось тільки цих бойових розпоряджень більше офіційно не існує. Ті, хто привів до цієї ситуації режимом «просто перестати стріляти» — підчистили сліди, і прикрили свою дупу. І того, хто це «особисто контролював». Це ж просто – звалити все на бійців? Принаймні — вони так думають.
Я навмисно не наводжу прізвищ і фактів дурості, боягузтва і некомпетентності командування різних рівнів. Ми перейшли в юридичну площину. З нами працюють сильні юристи (а можливість цього забезпечив народ України, тобто — ви). Ми будемо доводити їх провину в суді, а не в соціальних мережах.
Після того, як батько Ярослава — Сергій Журавель подав заяву в Генпрокуратуру і ДБР на дії і бездіяльність Володимира Зеленського, які привели до загибелі його сина – ми працюємо крок за кроком. У нас багато фактів, свідчень і документів. Ми домоглися того, що Сергій Журавель через 8 місяців нарешті то був визнаний потерпілою стороною в справах заведених за фактом загибелі морських піхотинців. До речі, статус потерпілих родичам Красногрудя і Іліна не надано державою досі. А слідство, на жаль, ведеться формально і повільно. Хоча і в ньому відображено багато цікавих фактів.
Ми двічі подавали прохання на ім’я Венідіктової про переведення розслідування з Краматорська до центрального апарату ДБР. Але відповіді так і не отримали в порушення всіх законних термінів. Ми подавали протест на бездіяльність Венідіктової в Печерський суд. Але суд досі «грає в переноси» справи.
Від імені потерпілої сторони (Сергія Журавля) юристи направили 11 сторінковий запит до слідчого в Краматорськ, для проведення необхідних слідчих дій — але він задоволений лише частково.
Нагадаю, що 17.12.2020, після довгого опору з боку ДБР, і спроб затягнути справу Печерський суд прийняв постанову про внесення справи щодо Володимира Зеленського в ЄДРР, що зобов’язує слідство до подальших процесуальних дій.
ДБР оскаржило це в Апеляційному суді, який вирішив повернути його до Печерського суду. АЛЕ НЕ СКАСУВАВ рішення про внесення в ЕДРР. Яке досі не виконано попри закон.
А в Печерському суді зараз відбувається «пінг-понг» із затягуванням початку нового суду. Призначений суддя взяв самовідвід. Ми припустили, що він просто не хоче «бруднитися» в цій справі. Але судова система використала це для максимального затягування. Розгляд справи щодо відведення судді виявився відмінним інструментом. Він постійно переноситься. Наприклад 17.06.21, в день розгляду — суддя «раптово» пішов у відпустку. Саме на цей день. І суд був перенесений на 6 липня — і тільки тоді рішення про відвід судді було прийнято.
І тепер ми чекаємо, поки система розподілу вибере нового суддю.
Ви ж пам’ятаєте, як швидко вирішуються справи з відводами суддів в липових справах, за якими влада переслідує військових, волонтерів і опозицію? А тут зворотний випадок.
Дайте відповідь мені на просте питання — люди, які впевнені у своїй невинності — стали б затягувати справу?
Вони бояться. І «верховний потерпілий», і всі хто пішов на злочин, щоб грати в його ігри. Ми розуміємо, що далі не буде легше. Ми розуміємо, що нас намагаються виснажити затягуванням юридичних процедур. Ми розуміємо всю ступінь протидії державної машини, яка опинилася в руках негідників.
Але ми не зупинимося. Ми доведемо цю справу до кінця.
Не сьогодні. Не завтра. Але вони відповідатимуть. Всі.
Маю честь!
P.S. На даному етапі ви забезпечили достатньо коштів для того, щоб вести цю справу с з потужними адвокатами. Але сьогодні — роковини. І родину Журавля ще чекає довга виснажлива боротьба, яка ще буде вимагати ресурсів. Тому, для тих хто хоче у цьому допомогти – реквізити батька.
