«Гелен (віщун і жрець Трої, брат Кассандри): Батьки, брати і сестри! Рідна Троє! Боги з Олімпу зглянулись на сльози, на гекатомби, на благання наші, — без зброї подолали ворогів. Зевс еллінам поклав у серце звагу по добрій волі залишити Трою. Підіть за браму – зник ахейський табір, лиш кінь один стоїть на таборищі – богам троянським в дар дали ахейці того коня. … Ахейці відпливли від нас по волі своїх і всіх богів, а дар лишили на знак пошани й згоди. Честь ахейцям! Люди: Ахейцям честь! …Гелен: Вам, троянські мужі, я раджу дар той повезти у храм і край Палладіона там поставить…» (Л.Українка «Кассандра»)
«…У березні 1938 року у відповідь на концентрацію частин вермахту на кордонах Чехословаччини її уряд відповів частковою мобілізацією….
У вересні 1938 президент Бенеш в пошуку виходу …запропонував урядам у Парижі і Лондоні свій «секретний план»…про передачу Німеччині частини Судет і виселення до Німеччини ще 1000 000 судетських німців з ЧСР. Після прийняття у вересні на Мюнхенській конференції рішення про передачу Судет Німеччині, Бенеш схвалив (з протестом) цей крок.
…21 вересня 1938 року уряд країни заявив, що приймає пропозицію Великої Британії та Франції. Після бурхливих демонстрацій протесту уряд Годжи був змушений піти у відставку. Наступного дня було сформовано позапартійний уряд. Новий уряд прийняв диктат західних країн, гітлерівської Німеччини та фашистської Італії. Після чого серія міжнародних угод призвела до фактичного розчленування ЧСР за участю сусідніх країн.»(Освіта.UA)
На пресконференції 20 травня президент Зеленський заявив, що не можна втрачати час, чекаючи зміни влади в Росії. Тому треба («ми повинні») припинити війну навіть тепер, коли президент РФ — Путін. «Іншого вибору немає».
Користь своєї попередньої особистої зустрічі з Путіним Зеленський мотивував тим, що саме в цьому діалозі було погоджено продовження контракту Газпрому та Нафтогазу щодо поточного транзиту газу.
Зеленський поточнив, що його «план А» ще триває, бо це Нормандський формат і Мінські домовленості. Окрім особистої зустрічі з Путіним він розраховує на США, які обіцяли вести діалог про Україну з президентом РФ лише за попереднім погодженням із Зеленським.
Замороження конфлікту на Донбасі Зеленський розглядає як найпростіший крок, і це робили багато хто. Але він небажаний.
Зеленський оцінив як програш США і Байдена та суттєву геополітичну перемогу РФ можливість зняття санкцій з Північного потоку-2.
Натомість відмовився давати характеристику особі Путіна, бо думати про це немає часу, а також це небезпечно для воїнів на передовій. Так само небезпечно називати лідерів країн, що погодились брати участь у Кримській платформі.
Без додаткового запитання, зокрема, про справу «вагнерівців»! – президент оцінив роль свого глави офісу: Єрмак робить з ним дуже багато, навіть здавши (заставивши?) свою репутацію.
Головна ж «сенсація» стосувалась можливості проведення на тему Донбасу всеукраїнського референдуму, ініційованого саме президентом. Жодних подробиць не надано, крім того, що референдум, мабуть, і розглядається як «план Б».
«Ніякої зради не буде — я гарант Конституції», — додав Володимир Олександрович.
Отже, референдум.
Сенсації тут немає. Бо з самого початку включення питання про так зване «народовладдя» в порядок денний України (і почав це не Зеленський, а Юлія Тимошенко ще в президентській передвиборчій кампанії) весь сенс полягав у спробі застосувати його саме до поточної «геополітично-екзистанційної» ситуації.
Автор-промоутер цього закону у ВР пан Стефанчук уже вказував, що його можна застосувати для вирішення питання про перемовини з ОРДЛО. А текст закону передбачає, зокрема, проведення референдуму для затвердження закону про ратифікацію міжнародного договору про зміну територіального устрою України. Саме такий референдум може проводитись за ініціативи президента, а не за народною ініціативою, як от нині «земельний» від Тимошенко…
Яке ж питання може бути винесено на референдум по Донбасу?
Про потребу виконувати Мінські домовленості? Чи про відмову від них?
Для цих питань не потрібен референдум, бо це про продовження чи скасування перемовного процесу, який знаходиться в повноваженнях президента і ще трьох учасників Норманді.
Так зване «заморожування» конфлікту взагалі є питанням міжнародної — ООН, ОБСЄ — дипломатії і не може залежати від вердикту українських громадян.
Згоду українського народу на відмову від нині окупованих територій навряд наважиться шукати на референдумі навіть Зеленський. Принаймні наразі.
Оскільки анонсована Кримська платформа залучає надто багато міжнародних гравців на захист територіальної цілісності нашої країни, аби «віддячити» їм на зразок януковичевого розвороту від євроасоціації.
Залишається спроба протягти через всеукраїнський референдум питання про надання ОРДЛО того самого «особливого статусу», який неможливо провести через теперішній склад парламенту, а відкладати для наступного складу – занадто довго і теж не гарантовано.
Саме така відповідь на питання про можливий референдум дає і відповідь на анонсований «закон про олігархів».
Його реальна мета може бути одна: слугувати «гільйотиною» для відсікання «олігархічних» грошей від політичних сил і громадських організацій, аби громадянський спротив референдуму був мінімізований і краще зовсім знищений.
От референдум і закон про олігархів створює інструментарій імплементації в українському законодавстві можливих поступок, а прямо сказати – капітуляції перед Кремлем.
Досі такого знаряддя бракувало тим світовим лідерам, хто страх перед «ядерним попелом» від Путіна конвертував у готовність купити безпеку для своїх країн ціною України.
В «комплект» до цих інструментів, безперечно, входить облога українських кордонів російськими військами, які відійшли недалеко (Зеленський назвав цифри і локації) в очікуванні внутрішніх процесів нашої «фортеці», котрі б відчинили браму, попередньо повинищивши захисників досі неприступних стін…
Завершує картину невідпорний намір Зеленського особисто зустрітися з Путіним – попри публічну відмову Кремля обговорювати Донбас та Крим. Подолати це небажання окупанта говорити про окуповані території можливо лише у випадку, якщо йтиметься виключно про поступки на його користь.
Не випадково, мабуть, одразу після прес-конференції Зеленського з Кремля вперше пролунало підтвердження, що зустріч готується. Щоб поговорити про «прикордонні території», а не приналежність Криму.
Так ОРДЛО і є прикордонною з РФ територією…
Для чого це все Зеленському?
Для виконання головної обіцянки першого терміну президентства. А отже — для другого терміну. Про який, як сказав Зеленський, ще рано говорити. Звісно.
Бо не від миру, а від другого терміну Зеленського знаходиться в Кремлі «ключ». Не мир, а «режим припинення вогню» Путін може забезпечити Зеленському. В обмін на референдум про запровадження автономії для Донбасу в пакеті з «головами» найзапекліших ворогів Кремля, відтятих «лезом» РНБО та «антиолігархічного» закону.
В цьому контексті логіка Зеленського щодо особистої зустрічі зрозуміла: він може обговорити параметри «донбаської автономії» не з маріонетками Путіна в ТКГ, а безпосередньо з ляльководом.
Можливо, навіть поторгуватися – аби ці параметри не були аж такими брутальними, щоб їхнє оприлюднення перекреслило всі репресивні приготування і зірвало «волевиявлення» українських втомлених від новин про війну прибічників «какой разніци».
Натомість оскільки західні учасники Норманді, як і сам Байден, не в змозі забезпечити Зеленському обрання на другий термін президентства, а «відкриті двері» до НАТО та ЄС барикадують численними і часто неприйнятними для команди Зе «домашніми завданнями» – то й пієтету до них немає.
Врешті, санкцій за «народне волевиявлення» для миру – від них не буде. Радше – Нобелівська премія. А шо!
В усякому разі в такий спосіб Зеленський краще впорається з місією привести українську козу до кремлівського воза, ніж сам арештований Медведчук.
До речі, за що — за що тому виписано подозру в національній зраді?
За що завгодно, окрім прямих, демонстрованих по телебаченню перемовин з офіційними діячами країни-агресора. Які і санкціонували введення російських військ на українську територію, і ухвалювали закони про анексію української території, і закони про заборону навіть обговорювати статус Криму, а отже – унормування прямих репресій проти громадян України.
Чому за ці публічні контакти, не делеговані офіційним статусом ані від ВР, ані президентом, ані МЗС не порушено проти Медведчука (а також Бойка, Рабиновича тощо) карну справу щодо «…надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України»?
Тобто Медведчука виведено з гри, щоб його роль без посередників грав сам Зеленський?
Так як там у Зеленського?
Зради не буде, бо він гарант Конституції?
Хм. А Янукович ким був?
