«Какая разніца», це хвороба рашизму та малоросійства

Зачищені десятками років українські цінності, безликі інституції, що іноді лише формально називались «українськими», а головне — абсолютне засилля російського зробило свою справу.

Тепер, сучасна молодь замість бажання бути умовною «Європою» та цивілізацією, вибирає путінську росію, чи навіть не путінську, нехай просто «росію». І не важливо хто там: путін чи навальний. Навіть після відновлення Незалежності у 91 році, Росія агресивно, можливо навіть ще агресивніше намагається перетворили мізки українців на суцільний «русскій мір». І їм це чудово вдається.

На першому фото вже всім відома «блогерка», яка вибирає державу-агресора та погрожує українським військовим.

На другому фото, вже нові поліцейські з Харкова, що «єднаються з росіянами» у соцмережі Тік-Ток.

І найгірше, що і перший, і другий випадки це величезна аудиторію, мільйони людей, що підтримують та споживають цю фсб-бацилу вбивчого «російського світу».

Чому так сталося, що Україна де-факто живе в двох реальностях: України та Росії-2? Чому мільйони людей, а особливо підгодованих агресором блогерів, так хочуть бачити себе і всю країну в задрипаній країні-бензоколонці? І головне, чому наша молодь вчиться саме на таких «ідеалах»?

Причина досить очевидна.

Ми не взяли приклад країн Прибалтики, ми не пішли шляхом Польщі і не стали навіть Румунією. Після сотень років фактичної окупації ми не заборонили «русскій мір» у 91 році. Країна вибрала «мір» з окупантом та «СНД». Цей «мір» і «какая разніца» 30 років пожирають країну. Так само як пожирають її русскоміровські «квартали» і «свати», «папіки» та «ліги смєха». Все те що продукувала сьогоднішня влада стало медійним кілером українців та всієї країни.

У перші роки відновлення Незалежності нам потрібно було ЗАБОРОНЯТИ російський контент, робити телебачення та радіо 100% УКРАЇНСЬКИМ. Українізувати освіту та науку, провести люстрацію та декомунізацію. Вкладати гроші у власну культуру та мову. Рухатись до Європи, а не стояти на роздоріжжі «томоженого союзу» та Європою.

Лише після Революції Гідності країна поступово отримала шанс стати

УКРАЇНОЮ, Європою, цивілізацією, а не задвірками Росії. Проте, в цей же час Кремль небаченими темпами продовжував вкладати в свою культуру і свій простір. І це були не лише «канали Медведчука». Вони лише вершина айсберга. Насправді війна за голови людей вже давно йде на рівні «блогерів», фільмів, музики, будь якого іншого побутового продукту.

Подивіться на тренди Ютюбі в Україні. Чи на тренди Apple Music. На 80% це російські виконавці, які несуть сюди Росію. Це і є результат «какой разніци» та нашого постійного толерування всього російського в Україні.

Тепер ці особи будуть диктувати нашим військовим що казати і що робити. Тепер ці люди будуть розповідати що «краще Росія» і погрожувати патріотам. Це в той час коли держава мовчить…

Рано чи пізно нам всім потрібно усвідомити: Без радикального вичищення інформаційного простору від «русского», «братского», «малоросійського», не буде України та українського. І поки всіляки «телеканали» будуть продукувати російськомовний продукт, а проплачені «блогери» дивитися в бік РФ — діла не буде. Ходитимемо по колу і матимемо вічно «зелену» владу. Безвідносно до кольору. Це буде одна велика «какая разніца» якою йдуть танки…