Їм не потрібна армія

Було два дракони. Хороший і поганий.

Поганий — живе за бугром. Прилітає, випалює селища, жере людей і викрадає худобу. Постійно обіцяє прилетіти назавжди, і відкладає яйця, з яких вилуплюються маленькі і великі гадюки . А в решту часу перекидає своє лайно з-за бугра, і підкидає отруєні солодощі.

Хороший – свій. Живе прямо тут – на межі нашого боку бугра. Його годують, за ним доглядають. Характер у нього непростий, але добрий, і в загальному то кумедний. Дракон надійний. Майже ніколи не спить. А коли прилітає чужий — піднімається назустріч і увалює йому люлєй.

Щоб дракон був в силі, і рідше зализував рани, жителі роблять йому захисний панцир. І стежать, щоб їжі було вдосталь. Це все, що потрібно, щоб спати спокійно.

А ось зараз з’явився третій дракон. Кволий, але нахабний. І з дуже чудовим апетитом. Він не вміє захищати. Він взагалі нічого не вміє. Зате він командує всім по цю сторону бугра. Жере що, звідки, і коли хоче. Краде курей і домашнє начиння. Охоче користується косметикою, і любить бути в центрі уваги. Дурний, але балакучий. Вогонь прицільно пускати не вміє. Але коли наїсться дивних грибів, хаотично літає над селищем і чудить. Після чого всі гасять пожежу.

Старого бойового дракона він тихо ненавидить, хоча в очі посміхається. Замість різноманітного столу хоче перевести його на торішнє сіно. Весь час говорить «якийсь ти занадто великий» і становить програму дієти «скорочення». Оголосив, що старому дракону не потрібен новий панцир. І взагалі, заборонив йому давати відсіч, коли прилітає супостатат. Мовляв, треба просто перестати ось це все, і заглянути ворогові в очі.

Старий дракон іноді плює на це по-тихому, підніметься в небо, і чистить ворогові рило. Новий розпікає його на все село. І (теж по тихому) урізує пайку.

А тепер, для безпеки, бойового монстра вирішили посадити на ланцюг. Для його ж безпеки, кажуть. І для загальної.

І жителі, все більше помічають, що новий рахітичний дракон разюче схожий на того, з-за бугра. А від старого все частіше чують, як він бурчить «Та ну його все на …»

З армією так не можна.

Сьогодні вночі, один з моїх друзів сказав фразу, яка стала звичною. «Я не бачу себе в цій армії». Це не просто людина. Це цілком успішна людина, що повністю відбулася. Приблизно мого віку. Яка кинула все і пішла воювати. Тому що країна потребує захисту. Тому що, він з тих фахівців війни, цінність яких вище, ніж на вагу золота. Тому, що за ці роки він підготував плеяду фахівців у своїй галузі. А тепер він. Не. Бачить. Себе. В ЦІЙ. Армії.

Насправді я чую від них цю фразу майже щодня. Армія з надією чекала, що у нового керівництва вистачить розуму і почуття самозбереження (загального, не особистого). І після періоду незрозумілих дій і дезорієнтації, все налагодиться. Тому, що армія (ви уявляєте?) є єдиним способом вижити під час війни. Для всіх. А після війни (навіть якщо вона закінчилася тільки в голові верховного головнокомандувача) армію починають відновлювати, модернізувати, зміцнювати і вчити ще краще. Це називається — «нарощувати м’язи». Тому, що гіркий досвід. Тому, що ворог нікуди не подівся — чекає за тонкою завісою кордону. Завжди.

Так треба діяти. Після повного очищення своєї землі. Але не з цими.

Їм не потрібна армія. Я маю на увазі справжня. Навіть тим, хто стоїть біля її керма.

Коли Начальник Генерального Штабу Хомчак заявив, що високоточний ракетний комплекс Вільха «не потрібен» — це знак. Коли згортаються оборонні програми озброєнь — це знак. Коли згорнули будівництва житла для військових — це знак. Повернення до довоєнним схемами харчування через злодійкуватий «аутсорс» — теж знак.

Але при цьому загальний оборонний бюджет — рекордний. Хоча бюджет МВС чомусь перевищив бюджет воюючої армії. Хоча, ми все менше купуємо для оборони. І все менше збираємося виробляти. Хоча, навіть, стаття на зарплати військовослужбовцям зросла. Ні, не за рахунок підвищення. Мабуть, за рахунок тих грошей, які платять за те, щоб «не стріляти.»

Армію стрімко «готують до миру». Хоча будь-яка армія може захистити країну тільки, якщо готується до війни. Завжди. Навіть коли у інших мир, благоденство, море, теплий пісок і білі голуби їдять з руки.

Попередні Верховний і Главком це добре розуміли. Муженка багато позаочі називали «маніяком». За те, що він весь час діяв в рамках доктрини «чекаємо повномасштабний напад росії». І безглузде зубоскальство в соцмережах «бо росія нападе» — в планах ГШ мало зовсім інший зміст. Баз «бо».

А зараз все з точністю до навпаки. Розвитку не буде. Кажуть, ми будемо вкладатися в авіацію (що теж потрібно, звичайно), яка має підтримувати армію з повітря в разі зовсім гарячої фази. Тільки кого, і в якому стані і складі вони припускають підтримувати?

Армія втрачає сенс існування. Точніше — у оновленої, воюючої армії сенс є. Просто його хочуть вкрасти.

Вони йдуть. Вони називають мені точний термін до закінчення контракту. Вони говорять про втрату сенсу. Більшість. Ті хто залишаються, тримаються на надії. Але не приховують, що вона має межу. Є ті, кому байдуже. Але коли в армії залишаться тільки байдужі, і ти, кому нема куди йти – буде моторошно.

Ідуть молоді офіцери — унікальне явище війни. Що вийшли з училища прямо на фронт, які пройшли все, і зараз вже ротні і замкомбати.

Ідуть старі кадрові вовки. Яки теж пройшли все. Все життя, не дивлячись на стан армії до війни, зберегли в собі е розуміння своєї необхідності. І таки отримали йому підтвердження. Ідуть не вислуживши пенсії. Ідуть по здоров’ю. Ідуть на пенсію, хоча могли б ще зробити багато чого.

Іде кістяк бойової армії. Справжні бійці, які зрозуміли, що таке війна і зрослися з нею. Більшість воює з самого початку. Деякі з недовгою відлучки «на тимчасовий дембель». Це йде «золотий фонд» армії. Саме вони є тими провідниками «на війну і повз смерті», які вводять новачків в цей світ, що відрізняється від усього на світі. Саме дивлячись на них ті, хто не має такого досвіду і сил — тримають оборону і йдуть в атаку. Саме вони швидше всіх реагують в критичній ситуації. І саме їх армія втрачає в першу чергу.

Іде молодь. Такі, яких багато було в мене. Хлопчики, які підписали контракт після срочки впродовж війни. З тієї причини, що хотіли приєднатися до великої справи. До захисту. До сили. Переконані, з незабрудненими мізками. З яких толкові командири і досвідчене оточення робили «з нуля» бійців зовсім нового формату. Для яких це все – природно.

Зараз з дітей вони давно стали загартованими бійцями. Вовками війни. Молодими, сильними, досвідченими, безстрашними в силу віку. Вони теж йдуть. І це головна втрата. Тому, що це головні паростки нової Армії. ЇЇ головна надія.

Безповоротний реальний процес відтоку досвідчених, кваліфікованих і мотивованих військових почався в минулому році, і наростає. Ті, хто приходять їм на зміну, скоро не зможуть скористатися досвідом людей зі знаннями і стажем.

Ні,вони йшли і раніше. Армія ніколи не влаштовувала всіх і всім. Причини були різні. Багато хто повертався знову. Хтось — ні. Але раніше я дуже рідко чув «Я не бачу сенсу …» Розумієте? Коли втрачається сенс — втрачається все. І країна в тому числі.

В нашій важкій ситуації з двома драконами, своїм і чужим — третій явно не передбачений всесвітом. Зайва деталь. Дуже проблемна зайва деталь.

Але, я досі впевнений що ми з цією проблемою впораємося. І відчуваю, що наступний рік буде вирішувальним. Або є всі шанси, що нам взагалі доведеться годувати тільки одного дракона. Чужого.