«Чому не сидить Медведчук?» — верещало нєчто на стадіоні.
Сьогодні Медведчук сидить у парламенті і через продажні суди заборонив писати про себе, що він допоміг московській владі вбити Стуса.
Тобто колаборант, прислужник окупанта, сьогодні, у вільній Україні, на 6 році війни з окупантом, не тільки веде вільну політичну діяльність в країні, не тільки відкрито їздить до окупанта на сепаратні переговори, а ще й має можливість протидіяти праву інших українських діячів на вільне поширення ідей, поглядів і суспільно-важливої інформації, що він знищував українських героїв.
Зараз в Україні час, коли населення між ганьбою і війною обрало ганьбу. Тому ми отримали і ганьбу, і війну.
Чим швидше ви всі, сторонники наркомана, зрозумієте, що дозвіл ворогу посцяти собі в обличчя не зупиняє війну, чим швидше ви зрозумієте, що лише удар кулаком зупиняє ворога, тим швидше війна завершиться. А поки можете покричати вашому зеленському його ж питання: то чому ж не сидить медведчук?
В Україні Зеленського нічого не можна зробити з Коломойським, який каже, що треба продати росіянам окуповані території та взагалі «забить кровь».
З Дубінським, який називає «Слава Україні!» нацистським гаслом.
З заступником голови ОП, який одночасно є московським попом — і з кротом в ОП, який злив спецоперацію по вагнерівцям.
З купою колаборантів, які відкрито працюють на ворога на посадах, в ефірах, в мережі.
Зато можна ЗАБОРОНИТИ КНИГУ ПРО СТУСА, бо в ній написано про путінську гебняву шмару Медведчука.
Кого ви «зделалі вмєстє»?
Такої ганьби не було навіть за Януковича.
Коли півтора роки тому свіжокоронований верховний поц щойно віддав спонсору кампанії Коломойському на розграбування енергоринок, єдиний, хто не розумів, до якої катастрофи це призведе, був сам Зеленський.
Потім до мародерства справедливо долучили Ахметова та Пінчука (у них також є впливові телеканали і сваритися з ними не можна). Сьогодні енергетика країни знаходиться в такій глибокій задниці, що незабаром ми майже неминучо дочекаємося відключень електрики та інших прекрасних принад із 90-х.
Щойно прочитав у Борис Кушнірук, що борг лише перед постачальниками енергії з відновлювальних джерел складає майже мільярд баксів. А це далеко не єдина заборгованість на енергоринку, яку неминуче доведеться покривати платникам податків. Навіть якщо уряд знайде вихід (за рахунок внутрішніх запозичень, бо зовнішніх, як свого часу Януковичу, уже не дають), це все одно нові борги, які невдовзі доведеться віддавати.
А знаєте, що найприкріше? Постмайданні уряди, попри війну і російське ембарго, боргові зобов‘язання країни скорочували і ще давали економійчне зростання. Нинішні злили економіку в каналізацію й борги тільки нарощують і проїдають. А питати за зниження рівня життя мудрий виборець почне із людей, котрі прийдуть на зміну популістичним імпотентам (так було і в 90-ті, і в постмайданний період) і будуть скорочувати видатки, рятуючи країну від повного краху.
І останнє. Я б все одно бачив у нинішній катастрофічній ситуації певний позитив, якби вірив, що останній досвід стане народові прививкою від популізму. Але чомусь не віриться.
