Найголовнішою рисою малоросійської «еліти» завжди була зрадливість, і за цілі століття українство так і не спромоглося цьому надійно протистояти.
Вчасно пожертвувати державностю свого народу, відправивши його в кріпаки або колгоспи, підстелитись під імперську могутність Москви заради власного інтересу не вважалося (і досі не вважається) серед «істеблішменту» чимось негідним, а смертним гріхом тим більше.
Тому коли дії президента Петра Порошенка вибилися з цієї сталої системи, йому цього не пробачили — бо він не шукав дешевої популярності та прихильності Кремля, робив не те, що подобалося, а те, що треба.
В результаті залишив посаду з отриманим безвізом України з Європою, з реформаваними Збройними Силами, з автокефальною Церквою, з потужними громадами, з ростом економіки під час війни, з повагою інших країн — та не покинув боротьбу навіть під час реваншу, політичного тиску, наступу на здобутки української держави.
Чим заклав фундамент України, яка ще буде, і став одним з тих, хто не зрадив.
За це цінують державника-криголама його прихильники і поважає світ — та сьогодні буде вітати п’ятого Президента України з Днем народження.
Він ще не все зробив, сил йому та витримки в боротьбі за Україну.
З днем народження, Президенте моєї країни! Сили, терпіння, стійкості та витривалості Вам!
Не було кращого президента в Україні і, на жаль, не було й іншого такого, на кого б цілеспрямовано лили стільки бруду й жовчі. Іноді пробую сам собі пояснити, як і звідки могла виплекатися та дика жовчність і ненависть, яку так вміло прищепили тупорилому насєлєнію до людини, яка зробила для нього ж більше добра, ніж усі інші разом узяті. Та ще й у такі страшні часи.
Пояснень можна шукати багато і в психології, і в політтехнологіях, і в НЛП… Але чомусь не покидає дуже недобра асоціація. Десь саме так — бездоказово й безпредметно ті ж самі німці ненавиділи, скажімо, Черчіля під час другої світової. Не лише його, лідерів усіх країн антигітлерівської коаліції, основних мислителів-гуманістів, які самим своїм існуванням кидали виклик нелюдській ідеології нацизму… Виплекали цю ненависть у міністерстві ідеології й пропаганди Гебельса. Цих ворогів німці ненавиділи саме так, вигадки про їхні уявні злочини повторювали саме такими словами, внутрішнє несприйняття виплекували саме в такий спосіб, як ота велика частина насєлєнія нині ненавидить Порошенка.
Але німці воювали проти Британії, Франції, США, СРСР…
А проти кого і, головне, на чиєму боці воює наше насєлєніє? Коли рашистська пропаганда нав’язує нам тезу, що в Україні не війна з Рашистаном, а «внутрєнній канфлікт», то в одній маленькій детальці вони таки праві. У нас їм вдалося разом із нашим доморощеним олігархатом та всілякими журнашлюшками й «професійними активістами» зростити ментальну, психологічну п’яту колону, яка, сама того часто не усвідомлюючи, воює на стороні РФії проти майбутнього своєї країни, воює успішніше, ніж могли б це зробити десятки ворожих дивізій…. І, відповідно, ненавидить справжнього Президента гідної нації саме так, як мали б ненавидіти лідера країни-ворога.
Це сумне визнання, але іншого пояснення мені знайти важко. Іноді треба усвідомити певну гірку істину, щоб знайти шлях до майбутньої перемоги. Ми знаємо, хто наш справжній Верховний Головнокомандувач, знаємо, кого хочемо мати наступним президентом, усвідомлюємо, в якій країні маємо жити. Може це розуміння: хто і яким чином воює проти нас, стане в нагоді в цій боротьбі за гідну Україну. Ту Україну, яку жодним чином не можу уявити окремо від образу Президента Порошенка.
Він назвав ворога ворогом і мобілізував націю на боротьбу із нашим одвічним загарбником — Росією.
Він назвав героїв героями і посилив нинішнє військо традиціями армії УНР та УПА.
Він зміцнив національну ідентичність цілеспрямованою культурною та мовною політикою та відділив українську церкву від російської держави.
Тому він не лише президент України, але й справді український президент.
Нині йому 55.
Многії літа!
