На краю піщаної дюни

А ще помітили криву статистики захворюваності в Україні, яка стрімко пробила тисячу випадків на добу, а потім потопталась на місці – саме у момент, коли приймалося рішення по відкриттю кордонів для українців – і далі прив’яла до 700+ нових пацієнтів. І зараз стоїть, розгублена, не знає що робити далі.

І ви теж милувалися фото і відео з пляжного фестивалю в Одесі, яким, фактично, був забитий останній гвіздок у труну карантину в Україні.

От тільки не потрібно зітхати і кивати на народ – що ж ви хочете з таким народом?

Нормальний у нас народ, не гірший за сусідів. Коли треба було, сіли вдома і завісили мокрими шторами вікна як зайчики.

Не з народом у нас біда, а з владою Зеленського.

З владою, яка продала захисні засоби у Китай і на росію. Яка залякала лікарів і змусила медиків самим собі шити масочки з туалетного паперу. Яка навезла фуфло-тестів під виглядом гуманітарки для Епіцентру. Яка викинула зі стаціонарів онкохворих дітей.

Яка настільки звикла жити обманом і фікцією, що геть втратила зв’язок зі реальністю. Вони не просто брешуть, вони громадять брехню на брехню, забуваючи, про що брехали вчора.

Де Лєна, Вова?

Чесно, мені б хотілося побачити план Б, якщо він у них є. І якщо цей план полягає у тому, щоб посадити Порошенка, то сидіти нам з вами, дорогі українці, у цій банці довіку.

Особисто я потихеньку скасовую заходи, заплановані у Європі на жовтень. Просто розуміючи до чого іде, щоб не влетіти іще більше на квитки і бронювання готелів.

І не у курортному сезоні тут справа, мені не шкода моря. Зрештою, на море можна і у Одесу з’їздити, там зараз на пляжах цікава програма.

Мені шкода дітей, які зараз стоять разом із нами на краю піщаної дюни і невідворотно сунуться вниз. Ми з усіх сил чіпляємося за пісок, щоб уповільнити падіння хай не для цілої країни, але для своїх сімей.

А там, внизу, видно людей, яких засипало уже по шию. І які з останніх сил повертаються у наш бік і кричать: «А что вам Зєлєнскій плахого сдєлал?»