Легко заміряти з української сторони, в цьому я не сумніваюся — тим більше, якщо до переговорів будуть залучені обрані десять років тому мери окупованих міст, які проживають на контрольованій території.
Однак те, що відбувається в Мінську — це не перемовини України з Україною. Це переговори України з Росією. Це перемовини агресора з жертвою за посередництвом ОБСЄ.
Як ці переговори виглядали до вчорашнього дня? Дуже просто. Представники президента України, які не мали офіційного державного статусу, вели переговори з представниками президента Росії, які не мали офіційного державного статусу. При цьому фактично у складі російської делегації перебували представники маріонеткових адміністрацій. І не тому, що вони мають суспільну легітимність. А тому, що вони здійснюють реальну владу на окупованих територіях.
Саме для того, щоб не виникло навіть і думки про можливе визнання Україною “народних республік”, з нашого боку на переговорах не були присутніми офіційні чиновники. Але все стало змінюватися після рішення глави офісу президента Андрія Єрмака підписати разом із заступником голови адміністрації президента Росії Дмитром Козаком пропозицію про формування горезвісної консультативної ради разом — увага! — з представниками “окремих районів Донецької та Луганської областей”, тобто представниками маріонеткової влади.
І, незважаючи на те, що цю авантюру не вдалося здійснити завдяки опору українського суспільства, Німеччини і Франції, ситуація продовжила розвиватися в заданому напрямку. Тепер мова йде вже про розширення української делегації — віце-прем’єр, міністри, депутати, представники переселенців … Виникає тільки питання — а навіщо? Заради імітації діяльності? Заради того, щоб Андрій Єрмак продемонстрував Володимиру Зеленському свою ефективність парламентера? Заради створення для президента Володимира Зеленського можливості розповісти, як він прагне миру на Донбасі? Для продовження цього огидного обману? Єрмак — обманює Зеленського. Зеленський — обманює українців. А в Кремлі аж тримаються за живіт зі сміху.
Тому що насправді українська сторона повинна наполягати не на збільшенні своєї делегації у Мінську до неймовірних розмірів. Вона повинна наполягати на … зменшенні російської делегації. На тому, щоб за столом переговорів були б представники окупантів, а не найманці окупантів. Адже в “нормандському форматі” найманців немає. Що ж, у такому разі вони роблять у Мінську?
Але якщо найманці залишаються, а з українського боку до складу делегацій вводяться представники переселенців, для Кремля це прекрасна можливість сказати — ми ж і раніше стверджували, що це внутрішній конфлікт. Ось нехай представники однієї частини “народу Донбасу” поговорять з представниками іншої частини, з “емігрантами”. А ми подивимося.
Єдине, що нас може вберегти від цієї дурості — так це російське чванство. У Кремлі можуть вирішити, що негоже самому Гризлову і “міністрам народних республік” сидіти за одним столом зі “зрадниками народу Донбасу”. І перемовини просто не відбудуться. І відновляться через кілька тижнів або місяців у звичному форматі.
Але від імітації, якою займаються президент Зеленський і його оточення замість керівництва країною, українців не вбереже ніхто.
