Вчора минула 6-та річниця подій, які чомусь вперто називають «трагедією 2 травня 2014 року у м. Одесі». Тепер їх так назвала людина, яка виконує обовязки головнокомандувача воюючої країни та має бути гарантном Конституції.
А ще ця людина сказала, що для неї виявляється досі питання, хто ж винний у цій «трагедії».
Так, загибель людей — завжди трагедія.
Навіть якщо більшість загиблих — зрадники своєї країни та маріонетки Пуйла, як це було тоді. Зрештою, вони були далеко не найголовнішими з ворогів України, а всього лише «корисними ідіотами», яких ворожа держава вжила як одноразові латексні вироби, та списала як витратний матеріал. Таких «одноразових героїв», використаних «втемну», і за великим рахунком винних переважно у відсутності мізків, завжди трохи шкода… Трохи.
Але коли ми говоримо про оцінки тодішніх подій, та про необхідність прозорого розслідування тощо — в першу чергу варто згадати загальний контекст подій.
Отже, нагадаю головнокомандувачу та гаранту Конституції деякі прості речі:
По-перше, станом на 2 травня 2014 в Україні вже шла війна. Війна не громадянська, як би це комусь не хотілось — Україна вже біля двох місяців була жертвою прямої збройної агресії РФ. Вже відбувся тріумфальний кримський «референдум» та РФ офіційно анексувала півострів, і вже стало очевидним що агресія поширюється на материкову Україну.
В цій ситуації будь-які оцінки будь-чиїх дій мають спершу виходити саме з цього.
02.05.2014 стались не сутички громадян різних політичних поглядів.
02.05.2014 у м. Одесі група громадян України у змові з групою громадян РФ спробувала насильницьким шляхом захопити контроль над містом з метою передання міста під контроль збройних формувань іноземної держави — агресора. В цій спробі іноземної окупації міста брали пряму участь озброєні професійні бійці з так званої «Придністровської Республіки», яка є повним сателітом РФ, та також добре озброєні корумповані правоохоронці з міської міліції.
Таким чином, кваліфікація дій цих осіб є доволі простою та однозначною — вони вчинили кримінальний злочин, передбачений стттею «Державна зрада» Кримінального кодексу України.
Вони — не «опозиція», не «сепаратисти». Вони зрадники та колаборанти іноземних окупаційних сил, і це суто правова оцінка.
В цій ситуації інша, на щастя набагато більш чисельна, хоч і майже неозброєна, частина населення міста виступила на захист незалежності та територіальної цілосності держави Україна, та дала гідну відсіч спробі іноземної інтервенції.
Одеса другого травня визначилась як вільне українське європейське місто. Київ не встигав надати організовану допомогу і Одеса сама, силами міської громади відбила напад агресорів.
Кваліфікація всіх дій «наших» одеситів в тодішній ситуації також однозначна — це дії, вичнені у стані крайньої необхідності з метою припинення тяжкого кримінального злочину, та з метою виконання свого конституційного обовязку по захисту незалежності та цілісності держави.
На превеликий жаль, при захисті незалежності держави від ворожих куль загинули декілька українських патріотів — захисників Одеси. От їхня смерть — дійсно трагедія, а їхні дії — зразок героїзму, який має бути прирівняно до героїзму Небесної Сотні та героїв війни на Сході України.
Загинули вони недаремно – саме 2 травня 14-го здохла ненародженою путінська «Новоросія», і фронт українсько-російської війни зменшився до Криму та Донбасу. Тому саме цей день слід вважати днем чи не найбільшої нашої Перемоги у тому буремному році, коли на кону стояло саме існування України на карті світу.
Що ж до зрадників та колаборантів, які загинули під час спроби допомогти РФ окупувати українське місто Одесу — що ж, їх по людськи теж трохи шкода, бо і корумповані менти, і професійні бійці з Придністровя вдало втікли, залишивши місцевих «корисних ідіотів» самих розхльобувати наслідки невдалої інтервенції. Така доля всіх зрадників — вони потрібні лише на корткий час.
Але юридично всі «жертви Куликового поля», чию память сьогодні вшановує вся «вата» Одеси, і яких жаліє наш головнокомандувач, загинули в момент скоєння ними тяжкого кримінального злочину. Тобто питання про те, хто ж винний у їхній загибелі просте як двері – виключно вони самі, та ті, хто закликав їх чинити злочин, тобто вся вертикаль від Пуйла до місцевих десятників ватного Антимайдану. І саме це — єдина можлива вихідна точка для будь-яких оцінок тодішніх подій. Будь-яка інша оцінка є спробою виправдати іноземну ворожу агресію, тобто сама по собі вже є співучастю у зраді. Якщо ж це чинить висока посадова особа, то це злочин із обтяжуючими обставинами.
Так що вітаю усіх українців зі святом успішної оборони Одеси від російської агресії!
Вічна память героям — захисникам української вільної Одеси.
Вірю, що вони загинули не намарно, попри всі спроби Росії та окремих українських діячів перекреслити їхній подвиг та урівняти їх із загиблими зрадниками. Але це тепер залежить від нас. Оборона Одеси, Харкова, Києва та всієї України від агресії та зради триває.
